Річне коло добігає кінця, але на те воно й коло: обернулось як колесо, залишило слід на землі і покотилось собі далі…
Грудень — не лише кінець, а й початок. Найпохмуріший час року, темно, зимно... Основним світилом стає сніг — бере скупі зимові сонячні, ліхтарні, зіркові промінчики та роздає навколо вдень і вночі. А ще додає довкіллю чистоти, м’якості, чарівності; естетам і художникам визначає еталонний білий колір, перфекціоністам дарує нагоду розглядати бездоганну складність сніжинок, а прокрастинаторам — законний привід нікуди не йти й нічого не робити, лише гріти ноги чи спину, притулившись до батареї чи ґрубки. Мабуть, єдині повноцінні й повноправні споживачі снігу, то діти та лижники, та ще пси — тож побажаємо їм сніжної, морозної зими!
Ми сіромаху-грудня намагаємось якось прикрасити, освітити й утеплити, не шкодуємо для цього свого людського, напридуманого чи реального: тепла, свічок, мерехтливих ліхтариків, закоханості, мрій, надій, віри, простих або й грандіозних планів, свят, весіль, застіль, гостин і гостинців, побажань, ялинок і сосонок, чиє життя кладемо на жертовний камінь богам — заради відродження і прийдешньої весни.
Шостого грудня до дітей приходить Святий Миколай, який прославився своєю щедрістю до нужденних. Але хіба й ми, дорослі, на нього не чекаємо? Може кому теж дістанеться смаколик у цей день? Бо ж свят і приємностей багато не буває!
В деяких краях Миколай ходить разом з Чортом, що має список нечемних дітей і влітку на Купала збирає вербові різочки для неслухів — знає, хто на що заслужив. І що? А нічого! Цей персонаж теж має право на свято, бо не зліший за деяких людей, а часто і добріший. Без подарунка не залишить нікого, а невикористані різочки проростуть наступної весни новими вербами.
Під кінець грудня настає час зимового сонцевороту: найкоротшого дня і найдовшої ночі. Недарма християни саме тоді відзначають одне з найбільших свят — Різдво, народження Ісуса Христа. Коли темряву поступово витісняє світло, душа сповнюється надії, що зло поступиться добру, ненависть — любові, на зміну холоду прийде тепло, сіре розквітне барвистими щедротами природи.
День більшає, повільно, по хвильці, якої і не вистачить ні на що, але яку, здається, помічаєш — чи хочеш помічати. Відступає темрява, сонечко довше залишається на небосхилі, стає гарячішим, пропалює кучугури до самої землі, даючи тій звістку, що весна обов’язково буде.
Природа нас не підводить, а от з людськими ненавистю, жадобою, злом, дурістю нічого не можуть вдіяти ні сонце, ні свята, ні щирі бажання, ні молитви. Наше життя, землю, свободу, правду, щастя можемо лише вибороти зброєю: українці і ті, хто нас підтримують, без кого України вже б не існувало.
Вітаємо всіх зі святами! Бажаємо здоров’я і сил, але насамперед і найбільше, щиро і кожного дня — нашим захисникам! Бажаємо віри в перемогу, змоги невтомно допомагати нашому війську хто чим може. Поки ми не опустили руки, а в серці маємо надію, все буде добре!
