За церковним православним календарем цей – шостий тиждень посту – квітконосний, а неділя – вербна, оскільки, за притчею, при вході в Єрусалим Ісуса зустрічали зеленими гілками пальми з перших розквітлих дерев. У нас пальмові віти та квітучий мигдаль замінила верба.
Раніше в кожній хаті були гілочки свяченої верби. Болів у когось живіт – у чай клали невеличкий шматочок свяченої верби − і біль проходив. Хтось нервував або боліла голова, давали настій або відвар кори вербової гілки. Проноси і глисти також лікували вербою. І хворі ноги лікували вербою. Складалося враження, що тільки свята верба допомагає. Звідки ж у верби така сила?
Верба – одна з перших рослин, як відомо з біблейських притч, що після всесвітнього потопу піднеслася на схилах, балках, на берегах річок та водоймищ. За легендою, верба була посаджена богами на березі Євфрата.
В Україні поширені різні види верб. Це дерево у нас шанують. «Між ярами над ставами верби зеленіють», − писав колись Т.Г.Шевченко. Чим же заслужила верба таку шану? Мабуть, не тільки красою. В кожного в оселі є прекрасні практичні вироби з верби. У скрутні часи усі види верби використовували як корм для тварин. Саліцин, що міститься у листках і корі , позитивно діє на здоров’я худоби.
Наші предки широко застосовували її в народній медицині. Використовували бруньки, гілки, листя і особливо кору, відвар якої має аналгетичні (знеболюючі), заспокійливі, протизапальні, жарознижуючі, потогінні, антисептичні (знезаражуючі), кровоспинні, ранозагоюючі, протималярійні, в’яжучі, і, навіть, протиглисні властивості.
Відвар вживали при головному болю, невралгії, різних формах неврозу, ревматизмі, подагрі, простудних захворюваннях. До відкриття хініну корою та листям верби лікували малярію. Допомагала верба при нетравленні їжі, запальних явищах у шлунку та кишківнику, жовтянці, хворобах селезінки та печінки (особливо внаслідок отруєння). Також при проносах, запаленні сечовивідних шляхів, при гінекологічних, шлункових, кишкових, маточних та інших кровотечах.
Зовнішньо відвар кори використовували для полоскань при ангінах, стоматитах, пародонтозі та запальних процесах ротової порожнини, носоглотки і горла. Промивали ним рани й виразки. Із відвару кори й гілочок робили ванни для ніг при варикозному розширенні вен, слабкості м’язів ніг після тяжких хвороб, при чиряках (фурункульозі), від облисіння та від пітливості. Використовували відвари кори при екземі та для змочування виразок і пухлин на тілі. Настоянки чоловічих суцвіть давали при розладах серцево-судинної системи. Свіжі листки прикладали до мозолів. Порошком із кори засипали рани і зупиняли носові кровотечі.
Головне – верба була завжди під рукою, діяла добре, рятуючи і дітей і дорослих від недуг. Цілюща її дія зумовлена хімічним складом, який визначили значно пізніше. У корі верби містяться дубильні речовини, флавоноїди і флавонові глікозиди, які у кислому середовищі шлунку перетворюються у саліцилову кислоту, що має протизапальні, жарознижуючі, знеболюючі та асептичні властивості.
Цілющі властивості верби зумовлені тим, що всі наявні речовини в ній діють разом, у природній комбінації.
Для виготовлення ліків у квітні – червні заготовляють кору всіх видів верби, поширених в Україні, адже вони мають схожий хімічний склад, дію, тощо.
Відвари: столову ложку подрібненої кори на півлітра окропу. Приймати по столовій ложці тричі на день.
Зовнішньо: для промивань, полоскань, змочувань чайну ложку кори на півлітра води настояти 8 годин.
Спробуйте, можливо саме вона стане для вас рятівною.
