Аніс — перш за все давні та сучасні прянощі і в другу чергу ліки. В сучасній народній медицині рослина найбільш відома, мабуть, як вітрогінний засіб, особливо для немовлят, разом з кропом та фенхелем, але давайте дізнаємось, коли ще він може допомогти.
Та спершу невеликий відступ… Якщо аніс у вас асоціюється з восьмипроменевою різдвяною зіркою або пряними зірочками, скажімо, у глінтвейні чи солодощах, то це не про нього. Зірчастий, індійський, китайський, корабельний аніс — це бодян справжній, деревородини Лимонникові. Його запах, справді, анісовий, солодкуватий, але більш стриманий та гіркий. В Європі — це кондитерські прянощідо фруктовихсупів,пудингів, чаю та інших напоїв. Дуже популярний у Китаї — входить до складу суміші 5 спецій. Лікувальні властивості теж має:є протизапальним та вітрогонним засобом, стимулює травлення, використовується в ароматерапії…
Натомість аніс, або ганус (Pimpinella anisum), належить до родини Окружкові (Apiaceae). Рід бедринець (Pimpinella) — це багаторічні й однорічні трав'янисті рослини з прямостоячим стеблом і пірчастим листям. Їхнє суцвіття — складний зонтик. Рід містить понад 150 видів, котрі ростуть у Євразії й Африці; деякі види поширились на Північну й Південну Америку.В Україні зустрічається 4 види. Найпоширеніший і найвідоміший з них — бедринець ломикаменевий (Pimpinella saxifraga), який зростає в усіх регіонах на сухих луках та в соснових лісах.
Суцвіття справжнього анісу більше нагадує сніжинку, ніж зірку, бо складається з дрібних п’ятипелюсткових білих квіточок. Смак та аромат його насіння має подібність не лише з бодяном, а ще з фенхелем та естрагоном, бо воно накопичує схожі складники ефірних олій, передусім анетол.
Різні види бедринців широко використовувалиу турецькій народній медицині: для дегельмінтизації,поліпшення травлення і лактації, як заспокійливе та відхаркувальне. Насіння анісу слугувало стимулятором апетиту, транквілізатором, сечогінним засобом.
Увесь рід Pimpinella дуже шанували в Китаї і застосовували дуже схоже. Хоча сучасні дослідники з’ясували, що, скажімо, P. diversifoliaбула ліками від застуди, розладів шлунку та діареї; P. candollean вживали як дикорослий овоч, лікували ревматизм, біль у шлунку та кістках; P. thellungiana слугувала чудовим антикоагулянтом. Корейці додавали P. brachycarpaдо кімчі, використовували для лікування шлунково-кишкової дисфункції, астми та кашлю.
Аніс дуже здавна використовували у кулінарії: у XVI ст. до нашої ери на Егейських островах; на Криті ним ароматизували вина. В Греції теж ще до нашої ери його додавали в хліб та описували як засіб, що допомагає дихати, полегшує біль, провокує сечовипускання та втамовує спрагу, як ліки від безсоння, його жували вранці для освіження дихання.
В Європі, зокрема Іспанії, Франції та Італії його використовували переважно як спеціїдо алкогольних напоїв та кондитерських виробів. Британці та бразильці вважали аніс передусім засобом від комах, хіба що лікували ним інфекції сечовивідних шляхів.В Бразилії ще й робили з трави чай від закрепів.
Оскільки аніс походить з Середземномор’я, саме там він і має найбільше медичне застосування.У Давньому Єгипті аніс культивували не лише як приправу, є записи про його сечогінне використання, лікування проблем з травленням і диханням та зубного болю. Жителі Лівану також лікували травою анісу органи травлення та дихання. ВІраніз насіння готували засоби від епілепсії, а ефірна олія булавітрогонним, ароматичним, дезінфікуючим та сечогінним засобом.
У ХІХ ст. в аптеках можна було купити «Анісову воду». Анісову олію використовували для лікування вошей, корости та псоріазу.
Сучасні вчені з’ясували, що давнє застосування рослин роду Pimpinellaмає міцне наукове підґрунтя. Бедринці містять здебільшого фенілпропаноїди, терпеноїди, флавоноїди, кумарини, стероли та органічні кислоти з широким спектром біологічної активності: такої як антиоксидантна, антибактеріальна, протизапальна, протипухлинна, гіпоглікемічна, гіпотензивна, інсектицидна, інгібуюча ферменти та антидепресивна. Чимало видів бедринців можна використовувати в якості дикорослих,дуже корисних, овочів, а ефірна олія є важливою сировиною для виробництва екологічних інсектицидів.
Зокрема, насіння анісу містить вуглеводи, жири, білок; багато заліза, кальцій, мідь, калій, марганець, магній, цинк; значну кількість вітамінів групи В (особливо вітамінів В1, В2, В6) та вітаміну С. Важливими сполуками, що містяться в насінні анісу, є естрагол, анісовий спирт, флавоноїди, глікозиди, рутин, пінен та лімонен, але найважливішою леткою олією, яка надає насінню характерного солодкого, ароматного смаку, є анетол.
Практично всі згадані вище царини медичного і кулінарного застосування анісу збереглись і дотепер.
Гарячий настій використовують як відхаркувальний засіб для лікування кашлю, астми та бронхіту, коклюшу: він розріджує слиз і примушує рухатись війки епітелію, щоб пришвидшити видалення слизу. Аніс варто додавати до потогінних і жарознижувальних сумішей. Ароматичні сполуки в анісі можуть зняти і закладеність носу. Вони також мають протизапальну та антимікробну дію.
У випадкушлунково-кишкових розладів завдяки його спазмолітичній та вітрогінній дії зменшується здуття живота, заспокоюється, розслабляється травний тракт. Ця здатність анісу особливо цінується мамами та мудрими педіатрами. Для подолання кольок, поганого травлення, здуття, спазмів, ентериту, ентероколіту готують або чистий анісовий чай, або в суміші з фенхелем та кмином.
Анісовий чай
1 ч. л. анісу, краще подрібненого, залити склянкою окропу та настоювати 10 хв. Пити по чверті склянки 3-4 рази на день за пів години до їди.
Анісову олію крапають по 1-5 крапель на грудку цукру і розсмоктують 2-3 рази на день як відхаркувальний засіб.
Аніс також м’яко стимулює сечовиділення, збільшує кількість молока у мам, збуджує сексуальний потяг.
Дослідження показують антибактеріальну, антивірусну та протигрибкову дію анісу, антиоксидантну, протизапальну та знеболювальну.
Є дані про особливу користь анісу для жінок: для подолання симптомів клімактеричного періоду, менструальних болей (знімає біль і спазми), післяпологових болей, стимуляції лактації; анісовий чай у людей, схильних до мігрені, зменшує частоту та тривалість нападів. Для подолання післяпологового та менструального болю дуже ефективною виявилась суміш анісу, селери і шафрану. У хворих з синдромом полікістозних яєчників з нечастими менструаціями ефективною була суміш анісу і селери по 4,5 г на день впродовж 15 днів після останньої менструації. Аніс виявився і непоганим засобом від депресії.
Також аніс регулює рівень цукру в крові, контролює артеріальний тиск. Пацієнти з діабетом 2 типу, які вживали 5 г порошку насіння в день упродовж 60 днів отримали в результаті зниження рівня цукру на 36% (і для порівняння — тільки на 13% у пацієнтів, які отримували коріандр). Також було виявлено значне зниження рівня холестеролу та тригліцеридів у сироватці крові цих пацієнтів.
І насамкінець — навіть для анісу без перестороги не обійдеться.
Надмірне вживання не рекомендується під час вагітності через його потенційну абортивну дію. Також не бажане тривале високодозоване застосування, оскільки є дані про можливу канцерогенність деяких похідних ефірної олії анісу.
Але це швидше перестороги, ніж дійсно заборони. Отож, аніс безпечний для всіх — від немовлят до найстарших. Не забувайте додавати його до їжі, отримуйте користь і задоволення!
