У народі кажуть: «В сосновому лісі — молитись, в березовим гаю веселитись, а в ялиновім — журитись». Але я думаю, що ми не будемо журитись, а підемо до березового гаю, який приносить радість, нагадує дитинство.
Ми в дитинстві не мали вдосталь їжі, одягу, не мали телевізорів, комп'ютерів і телефонів, але ж як щасливо нам жилося! Щодня ми мали якусь цікавинку від природи, повно вражень і почуттів від спілкування в нею. І березня завжди чекали, бо кортіло напитись березового соку: свіжого, як перші весняні дні, в міру солодкого і кислуватого, з ніжним ароматом. І коли ми йшли уточити березового соку, то нас питали: «Лісова дійна корова?», а ми гуртом відповідали: «То берізка білокора!».
Та хіба лише ми його любили! Цей напій століттями був такий же популярний, як нині кола. Люди його п’ють з часів палеоліту. Вже давні германські племена вважали його не лише смачним, але й цілющим. У XII ст. Гільдеґарда Бінгенська описала березовий сік як засіб для полегшення виразки. Німецький вчений XIV ст. Конрад фон Мегенберг згадує сік як освіжаючий напій, який має лікувальну дію на сечовий міхур і нирки, а загалом у Середньовіччі аптекарі радили його при сечокам’яній хворобі.
У 1565 році італійський лікар і ботанік П'єр Маттіолі писав, що при довгому застосуванні вода з берези має силу розбивати камінь у нирках і в сечовому міхурі, загоює виразки в роті. Хірург наполеонівської армії П'єр-Франсуа Персіписав: «По всій північній Європі березова вода є надією, щастям і панацеєю для багатих і бідних жителів, дорослих і дітей. Шкірні хвороби, прищі, струпи рідко чинять йому опір. Це цінний засіб від ревматизму, подагри, проблем із сечовим міхуром і хронічних захворювань». Шведський етнолог Ґеста Берґ називав березовий сік найпоширенішими та найефективнішим ліками від цинги.
У багатьох країнах Центральної та Північної Європи до Другої світової війни, причому в усіх верствах населення, сік давали дітям як доповнення до грудного молока, а дорослим та старим після суворої зими він дозволяв повернути енергію.
Може, хтось з наших читачів теж має такі спогади? Бо ж ще років 50 тому березень об’єднував чи не всіх європейців у традиції добування березового соку. Особливо його цінували й цінують донині у Скандинавії, Фінляндії, Латвії, Литві, Німеччині, звісно, і в Україні. Раніше у нас в селах не було родини, яка б сік не пила і не заготовляла. І в продажу його було багато. Зими ще були справжніми, а полиці магазинів взимку не такі багаті на овочі і фрукти, як нині. Отож, після дійсно довгої і холодної зими, нестачі сонячних променів, доволі одноманітного харчування з малою кількістю вітамінів і антиоксидантів, але з більшою кількістю жирної, м’ясної, хлібної, солодкої їжі, березовий сік був безкоштовним і безцінним дарунком природи, весняним еліксиром здоров’я. Ті часи повертаються, бо в Європі популярність цього продукту зараз знову стрімко зростає.
Кажуть, що в березні можна, приклавши вухо до берези, почути, як в ній шумить сік. На нашій рідній землі цих дерев росте кілька видів: береза повисла (бородавчаста), пухнаста (росте на болотистих місцях), дніпровська, низька, береза Клокова. Впізнати березу може навіть дитина — за білою, гладенькою і шовковистою корою.
Сік можна брати з усіх видів. Він з’являється і природнім шляхом з ран на корі, пеньків, зламаних гіляк; і цей сік не пропадає — ним ласують комахи! Ми просвердлюємо отвори діаметром 0,8-1,5 см, завглибшки 3-4 см в стовбурі чи великих гілках, що менше шкодить дереву. Сік беруть з берез, які на висоті метра від землі мають в діаметрі хоча б 30 см. Опісля отвір обов’язково треба заліпити деревною смолою або закрити дерев’яним пакільцем і теж замазати варом чи смолою. А дереву дати відпочити принаймні два роки!
Смак соку визначається яблучною, бурштиновою, фосфорною, часто і лимонною кислотою, ароматичними сполуками, цукрами (0,5-2% залежно від виду берези, місця, погоди). Цукор містить фруктозу і глюкозу (по 45%), сахарозу (10%) і трішки галактози. Завдяки цукрам, білкам і вільним амінокислотам, сік ще й поживний.
А оздоровчі й лікувальні властивості сік має завдяки вітамінам (В і С), мінералам (мідь, залізо, хром, марганець, цинк, натрій, магній, кальцій, калій, літій, золото, селен, кремній, кобальт), дубильним речовинам, флавоноїдам (кверцетину), хлорогеновій кислоті, ферментам, сапонінам, бетуліну, антиоксидантам. Містить і два глікозиди, похідна речовина яких має болезаспокійливу, протизапальну і сечогінну дію. Бетулін (тритерпен, якого найбільше є в березовій корі) має протизапальні властивості, зменшує нечутливість до інсуліну, зменшує атеросклеротичні бляшки. Препарат бетуліну — визнаний в Європі засіб для лікування шкірних ран у дорослих.
Ми ще в дитинстві знали, що коли з'явились висипи, вугрі, плями на обличчі чи шкірі, то треба пити березовий сік і щодня вмиватися ним. При екземі з березового соку робили компреси.
Народна медицина застосовувала сік у багатьох випадках: в разі подагри, ревматизму, випадіння волосся, лупи; як сечогінний, відхаркувальний, глистогінний, вітамінний, апетитний, кровоочисний, оздоровчий засіб.
Як кровоочисний засіб, для стимуляції обміну в організмі та м’якого очищення від шкідливих речовин його пили у випадку шкірних (екзема, лишай, висипка, фурункульоз, псоріаз, дерматит) та багатьох інших хвороб.
Сік приймали і в разі ангіни, анемії, ран, які погано гояться, виразок, хвороб з гарячкою, бронхіту, бронхоектазії, туберкульозу легень, поліартриту, подагри.
Федір Мамчур — наш відомий знавець лікарських рослин, дослідник їх застосування, особливо від урологічних хвороб, радить пити сік по три і більше склянок на день. Сік діє сечогінно, усуває з організму шкідливі речовини; особливо показаний для лікування сольового діатезу, хронічного калькульозного пієлонефриту та поліпшення стану після оперативного видалення сечових каменів з ниркових мисочок, сечоводів і сечового міхура.
Відомий французький фіто- і ароматерапевт Жан Валне у ХХ ст. використовував сік як очисний засіб, але також для зменшення рівня холестеролу і сечової кислоти.
У Європі компанії, які продають березовий сік, теж рекламують його для виведення кислотних відходів з організму (сечової кислоти), що має полегшити стан хворих на ревматизм, подагру, артрит. Але цей ефект забезпечується не лише виведенням солей: хлоргенова кислота, яка міститься в соку, зменшує запалення завдяки впливу на імунну систему, а метилсаліцилат має дію як у ацетилсаліцилової кислоти — контролює біль.
Березовий сік покращує ріст волосся, зменшує себорею, додає блиску, волосся стає не таким масним: слід втирати сік двічі на день у шкіру голови весь соковий сезон. Є й такий рецепт маски: змішати 3:1 березовий сік і реп’яхову олію (олійний екстракт кореня лопуха), змастити шкіру голови, вкутати плівкою і махровим рушником, через 20 хв. помити голову як зазвичай.
Щоб сік не забродив, зберігати його потрібно в холодильнику; можна заморозити невеликими порціями для косметичних цілей чи більшими — для пиття. З соку роблять морс, квас; варять на ньому (замість води) компоти, киселі, каву, чай, кашу. Але свіжий березовий сік все ж найкорисніший! Він ідеально підходить ще й для заправки листового салату — разом з лимонним соком і цибулею-шалот.
З березового соку можна приготувати смузі: покладіть шматочки банана, груші, огірка, ківі, по жменьці листя шпинату і замороженої смородини в блендер, збийте до однорідної маси. Сік можна додавати і до інших смузі, особливо, якщо є бажання зробити їх схожими більше на коктейль, ніж на пюре.
Інші рецепти напоїв з соку також знайдете на сторінках газети і на нашому сайті.
Сподіваюсь, я вас переконала, що пропускати короткий сезон березового соку не варто: ні нам, ні нашим дітям ніякі ліки не допоможуть бути здоровими так, як це робить природа. Тож будьмо навчати малечу любити, знати, поважати природу. Березовий березень — чудова нагода для цього, бо можна зацікавити дітей і процесом добування соку, і самим смачним напоєм. Розкажіть і покажіть їм, як заготовляти сік, і обов’язково навчіть, як про березу потурбуватись після цього, щоб вона не постраждала. Наголосіть і на тому, що заготівля березового соку не потребує знищення дерев, не шкодить навколишній природі, що в наш час є особливо важливим.
Додам, що ця «лісова дійна корова» не є генно-модифікованим організмом; дає напій, який всі добре перетравлюють (на відміну від коров’ячого молока), який не містить алергенів, антибіотиків, пестицидів (хоч це треба було б перевіряти, бо є забруднені ґрунти), інфекційних для людини агентів, не шкодить здоров’ю, а навпаки його підсилює, є на 100% веганським, отже, етичним до природи. Якби вся наша їжа була такою!
