Останніми роками в світовій науковій, зокрема медичній, спільноті ставлення до народної медицини, або як її називають на заході — етнофармакології, змінюється на краще. Вчені серйозно досліджують лікувальну дію рослин і зазвичай підтверджують властивості, котрими віками користувались народні цілителі. Швидше за все ви ніколи не чули про бирючину, але вона відома своїми лікувальними властивостями упродовж тисячоліть.
Бирючина звичайна (Ligustrum vulgare) належить до родини Оливкові (Oleaceae). В китайській та середземноморській народній медицині оливкові використовували для профілактики багатьох хронічних захворювань: серцево-судинних, запальних, гіпертонії, діабету II типу та раку. Основними біологічно активними речовинами оливкових є іридоїди, зокрема олеуропеїн. Численні дослідження довели потужну антиоксидантну активність олеуропеїну. І саме завдяки цій речовині оливкова олія першого віджиму має такий позитивний вплив на загальний стан здоров’я.
Широко відомі своїми оздоровчими властивостями і бирючини (Ligustrum). Рід нараховує близько 40 переважно азійських видів вічнозелених або листопадних чагарників. В Європі є лише два представники роду: бирючина звичайна (L. vulgare) і бирючина яйцевиднолиста (L. ovalifolium).
В останнє десятиліття в світі набув популярності гіркий трав’яний чай ку-дін-ча, відомий у Китаї з 200 р. до н.е. Його виробляють з L. robustum , L. purpurascens , L. henryi , L. lucidum , L. sinense та L. japonicum. Вважається, що цей чай допоможе скинути зайву вагу, запобігає діабету та високому кров’яному тиску, зменшує запалення.
Сушені стиглі плоди L. lucidum — «нужензі» — схожі на родзинки і використовуються не лише у фітотерапії, але й схвалені Управлінням з контролю за продуктами й ліками Китаю як корисні для здоров’я функціональні продукти харчування. Перша згадка про «нучжень» з'явилася в «Шеньнон-Бенцао-Цзин», найдавнішій відомій книзі китайської медицини. Згідно з повір'ями, їхня головна роль — живити печінку і нирки, зміцнювати кістки. Завдяки сучасній науці відомо, що екстракти плодів L. lucidum таки мають гепатопротекторні, протипухлинні, протизапальні, антиоксидантні та антиостеопорозні властивості.
Незважаючи на поширеність бирючини звичайної в Європі, вона не здобула такої гучної слави як її азійська родичка. Її використання в народній медицині відомо лише в Середземноморському регіоні. Лікувальні властивості листя були описані в I столітті до нашої ери грецьким фармакологом Діоскоридом. Вважалося, що жування свіжого листя бирючини заспокоює запалення ротової порожнини, а відвар із надземних частин рослини помічний від опіків і головного болю. Соком плодів очищали рани, у XVIII столітті листям користались від діареї та цинги. Нині в Італії і Туреччині свіже листя використовують як засіб від афти. На Кіпрі цінують протиревматичні властивості рослини, а в Азербайджані радять від гіпертонії.
З іншого боку, на решті території Європи бирючина звичайна вважається отруйною рослиною, хоча дані з цього приводу суперечливі. Відомі випадки, коли люди після вживання її плодів мали нудоту, діарею, блювоту та біль у животі. Вважається, що плід особливо токсичний для дітей. Однак речовина, відповідальна за описані недуги, не виявлена; токсична доза для людини не визначена. Хоча треба зважати на те, що вересневе листя містить чимало сирингіну, також відомого як лігустрин, який зазвичай вважається токсичним і відповідає за гіркий смак рослини.
З огляду на цілющі й небезпечні властивості бирючини звичайної її наукові дослідження є такими важливими. І традиційне, вікове, використання цього виду в народній медицині знаходить підтримку сучасних науковців. Молоді пагони, листя, квіти та плоди є багатим джерелом різноманітних біоактивних речовин: іридоїдів, фенілетаноїдів, тритерпенів, флавоноїдів, органічних кислот, лігнанів тощо. Завдяки їм рослина має чудовий антиоксидантний потенціал, а також помітну протизапальну, антидіабетичну та антипроліферативну (протиракову) активність.
Наразі в бирючині звичайній вчені визначили 56 іридоїдів, 19 флавоноїдів, 14 фенілетаноїдів, 14 органічних кислот і похідних, 6 лігнанів і 5 тритерпенів.
У групі органічних кислот основною сполукою є хінінова кислота, виявлено п'ять ефірів хінної кислоти, кумаринова, лимонна кислота, ванілін тощо. Найбільше їх у квітках, молодому листі та пагонах. І дуже ймовірно, що саме похідні хінної кислоти, особливо коричної (а також похідні тирозолу) забезпечують протиракову дію бирючини.
В дослідженнях раку прямої кишки і печінки ефект посилювався зі збільшенням концентрації екстракту. Також листя і плоди бирючини придатні для лікування лейкемії. Дуже важливо, що вони не токсичні для здорових клітин крові і спричиняють загибель лише лейкозних.
Фенілетаноїди — сполуки зі значними оздоровлюючими властивостями: аноксидантною, протизапальною, імуномодулюючою, протимікробною; запобігають новоутворенням, нефритам тощо. Основним джерелом фенілетаноїдів є червневе листя бирючини. З вересневого листя можна видобувати біозид і вербаскозид. Цікавим джерелом вербаскозиду, рутину є стиглі, а ехінакозиду — незрілі плоди (28 мг/г сухої маси).
Флавоноїди теж мають широку біологічну дію: захищають від оксидантів, ультрафіолету, мають Р-вітамінну активність, жовчогінну, спазмолітичну, діуретичну, гіпоглікемічну, седативну, естрогенну дію. З 20 флавоноїдів бирючини виявлені головним чином флавоноли, флаванони, флавони та антоціани: зокрема кверцетин, рутинозид, апігенін, кемпферол, лютеолін. Більшість флавоноїдів є в молодих пагонах, хоча вміст лютеоліну найвищий у червневих листках. В листі чимало і кверцитину. Антоціан рутинозид забезпечує темний фіолетовий колір стиглихплодів.
Такі оздоровлюючі речовини як лігнани виявлені у вересневому листі бирючини, а тритерпени (зокрема урсолова кислота) зустрічаються в основному в стиглих плодах.
Особливо важливою є антиоксидантна активність бирючини. Доведено, що антиоксиданти мають здатність запобігати серцево-судинним захворюванням, запаленню і діабету. Антиоксиданти бирючини, зокрема іридоїди олеуропеїн та його похідні, мають значну дію проти радикалів. Тож рослину вивчають як доступне й поширене джерело антиоксидантів.
Серед них найбільшу цікавість викликають іридоїди, які є маркером представників родини Оливкові. У бирючини визначено 56 іридоїдів (зокрема, геніпін, олеуропеїн, нуженід).
З них кількісно переважають похідні нуженіду (олеонуженід і неонуженід), присутні в зрілих плодах бирючини. Саме ці сполуки є основними компонентами плодів L. lucidum, тих самих «нужензі». Завдяки численним оздоровчим властивостям ними упродовж століть послуговувалась китайська медицина.
Найбільшеіридоїдівумолодихпагонах. Олеуропеїну в стиглих плодах найменше, найбагатше його джерело — квіти і вересневе листя (33 мг/г сухої речовини). Для порівняння: в листі оливи його 60–90 мг/г. Але враховуючи той факт, що бирючина звичайна менш вибаглива за оливу, її листя та квіти можна вважати вигідним джерелом олеуропеїну.
Найсильнішу антиоксидантну дію мають незрілі плоди, потім листя, молоді пагони та квіткові екстракти. Стиглі плоди характеризуються низьким вмістом фенольних кислот і флавоноїдів, які в основному відповідають за антиоксидантний потенціал.
Ще одна важлива дія бирючини — протидіабетична, бо цукровий діабет 2 типу є одним із найпоширеніших метаболічних захворювань у світі та становить серйозну небезпеку для здоров’я. Одним з основних методів лікування підвищеного цукру в крові є пригнічення ферментів, які розщеплюють вуглеводи до простих цукрів. Речовин з такою дією в бирючини чимало: найбільше в стиглих плодах, трохи менше в квітах та липневому листі. Найпоширенішим ускладненнями цукрового діабету є хронічний біль, пов’язаний з прогресуючим ураженням периферичних нейронів (діабетичною нейропатією), і водні екстракти листя бирючини теж можуть бути корисними для полегшення стану хворих людей.
Дуже шкодять нашому здоров’ю і запальні процеси, спричиняючи біль, набряки, затвердіння, почервоніння, дисфункцію тканин, навіть новоутворення.Ферментциклооксигеназа відповідає за утворення запальних речовин (простагландинів, простацикліну, тромбоксану) з арахідонової кислоти. Тому інгібітори цього ферменту вважаються хорошими протизапальними засобами.
Бирючина звичайна (зокрема її листя) — добре відомий у народній медицині засіб від запалення. Сучасні вчені довели сильний протизапальний потенціал всіх частин рослини, проте найпотужнішу активність мають постсезонні та стиглі плоди, зважаючи на високий вміст у них нуженіду та його похідних із сильною протизапальною дією.
В Україні бирючину часто називають «вовчі ягоди», закликаючи людей до обережності. Такі назви як «жость», «жостір», «жимолодь» вказують на зовнішню подібність плодів бирючини до ягід жостіру чи крушини. На Волині бирючину інколи називають бруслиною, подібно до також отруйного чагарника. На Поділлі відома як «куросліпник», на Верховині «фадьольник».
Може і вам бирючина відома за якоюсь із цих назв? Озирнетесь навколо і справді побачите цю рослину! Її зарості можуть трохи нагадувати кущі звичайного бузку, до 2-3 м заввишки. Листки супротивні, видовжені, темно зелені, шкірясті — до 10 см завдовжки. Дрібні білі квіточки утворюють пірамідальні волоті на верхівках пагонів і нагадують суцвіття бузку, хоча майже вполовину менші. Цвіте в червні-липні, інколи в травні. Плоди — чорні блискучі кістянки (5-8 мм) — достигають у серпні-вересні, інколи залишаються на гілках до весни.
Пам’ятаєте про її цілющі властивості? Та про обережність теж не забувайте. Вовчі ягоди все ж таки…
