Чорнокорінь лікарський (Cynoglossum officinale) здавна використовували у народній медицині, попри його токсичні властивості. Називають його медунка собача, чередник, псячий язик (у Німеччині та латиною).Свою народну та наукову назву рослина отримала завдяки довгому сіруватому листю, що нагадує собачий язик. І ефект рослини теж може бути… «кусючим».
Цей дволикий представник родини Шорстколисті (Boraginaceae) — одно- або дворічник з міцним стеблом діаметром до 1 сантиметра, вкритим волосками, 30–90 см заввишки. Ви можете його зустріти побіля доріг, на берегах річок, у чагарниках, на лугах і схилах.
Листя має ланцетне, вкрите волосками, при терті виділяє сильний мишачий запах. Червонувато-фіолетові або бурі лійкоподібні квіти розпускаються з травня по вересень. Насіння має гачечки, які чіпляються до хутра тварин, і так поширюється.
Листя збирають під час цвітіння і висушують без доступу сонячних променів. Корені збирають восени або навесні.
Основна причина токсичності чорнокореню — піролізидинові алкалоїди, які можуть ушкоджувати печінку; є канцерогенними — тривале споживання навіть у невеликих дозах пов’язане з ризиком раку; викликають неврологічні симптоми: судоми, параліч дихальних м’язів. Однак, отруєння для людей малоймовірне. Рослина токсична передусім для холоднокровних тварин та худоби: корів, коней та овець, які можуть її поїдати з сіном.
У Німеччині, Канаді, США використання рослин, що містять піролізидинові алкалоїди, обмежене або заборонене через високі ризики для здоров’я. Однак продовжується їх вивчення і можливість використання, особливо у формі зовнішніх засобів (мазі, пластирі), де токсичність є менш критичною.
Корені цієї рослини містять також таніди, барвник алкалін, смоли, інулін. У листках і стеблах є ефірна олія. Найчастіше для лікування використовують корінь і листя як заспокійливий, болетамувальний і відкашлювальний засіб, при кровохарканні і проносах.
У 1830-х роках у Франції листя чорнокореня було знане як сечогінний засіб для щоденного використання при запальних захворюваннях сечовивідних органів та як пом’якшувальний засіб, що діє на слизову оболонку дихальних шляхів (при сухому кашлі, бронхіті, ларингіті). Для цього листя розминали та кип'ятили у воді, а відвар пили по чашці. В Англії в цей же час відвари трави лікарі використовували як антиафродизіак, тобто ліки, що пригнічують статеве бажання — для того, щоб не поширювати венеричні хвороби. Нині відомо, що коріння та листя також мають заспокійливу та седативну дії.
Зовні у вигляді місцевих ванн, обмивань, примочок травники лікували відваром листя чи коренів рани, забої, опіки, укуси гадюк, собак, а також біль в суглобах, екзему, виразки, застосовували як знеболювальний і антибактеріальний засіб. Потовчені свіжі корені прикладають дофурункулів, а також на місця переломів кісток для зменшення болюі швидшого зростання. Місцеве знеболення виникає внаслідок дії алкалоїдів на нервові закінчення в шкірі і м’язах. В корені до того ж є пігменти, що мають антибактеріальні та ранозагоювальні властивості. Мазь з чорнокореня або потовчений корінь раз на день впродовж тижня прикладають на голову при облисінні: це стимулює ріст волосся.
Якщо лікування несе потенційні загрози, то у побуті, навпаки, чорнокорінь може замінити справді токсичні сполуки. Порошок з коренів, сік рослини здавна використовували як засіб проти шкідливих комах. Листям, цілою сушеною рослиною, свіжимчи сухим коренемвідлякували кротів у садах та гризунів в приміщеннях, скиртах.Якщо покласти шматочок кореня або траву в погребі чи приміщенні, де є пацюки або миші, за дуже короткий час вони щезають, адже не витримують запаху.
Чорнокорінь лікарський — ще один приклад того, яка тонка межа між ліками та отрутою. Та ще того, наскільки багатий рослинний світ. Проте, хоч і багато є видів рослин, потрібен кожний з них, і цінний кожен з них. А чорнокорінь попереду ще чекає вивчення, розкриття його безпечного лікувального потенціалу.
