7000 років люди вирощують невибагливе до умов просо, от тільки його цінністьдля здоров’я, його значення як їжі сильно змінились за останні пів століття.
Просо (Panicum miliaceum)належить до родини злакових, походить з Центральної Азії, але широко культивується у світі: дісталось з Азії до Європи, і далі до Америки і Африки. У Європі просо подекуди перебралось в дику природу, біля житла часто проростає з корму для птахів.
З проса отримують пшоняні крупи, або пшоно, — добре знані в Україні, невід’ємні від нашої традиційної кулінарії, історії і культури. Україна не була винятком в Європі: сюди просо дісталось десь за 1500 років до нашої ери і стало однією з основних зернових культур. В Середньовіччі просо стало менш популярним у Західній Європі, і навпаки, улюбленим у Східній Європі. Їли пшоно переважно як присмачену кашу або густий суп, адже воно не містить глютену і хліб з нього не годиться.
А далі пшоно брутально посунули: де картопля, де кукурудза, рис чи пшениця. Так, до 70-х років ХХ ст. в багатьох районах Індії просо було основним зерновим видом, інгредієнтом у супах, салатах, випічці, овочевих рагу, але його замінили врожайніші рис та пшениця. В Україні сталося те саме: очищений рис, очищене пшеничне борошно, перероблені кукурудза і овес стали домінувати над цільними зерновими. Так ми позбулися значної частки клітковини, складних вуглеводнів, які помалу перетравлюються і надовго дають відчуття ситості, не дають високих стрибків глюкози в крові і рекордних викидів інсуліну, допомагають запобігти запорам, прискорюючи рух травною системою.
Отож, виходить що тисячі і сотні років тому назад, коли пшоно їли постійно, воно було набагато менш «потрібне» у раціоні, ніж зараз. Адже вся їжа тоді була здоровішою, і люди не потерпали від захворювань, пов’язаних зі способом життя: гіпертонії, цукрового діабету, атеросклерозу, ожиріння, інсультів та інфарктів. Проте зараз пшоно могло б стати ліками майже від усіх цих бід.
Не саме пшоно, звичайно, а разом з іншими схожими здоровими продуктами. Я завжди повторюю свій заклик до вас, всіх тих, хто має проблеми з травленням (закрепи, млявий шлунок, здуття тощо), хто має хронічні запальні стани, втому, у кого часто хворіють діти: у раціоні мають бути натуральні рослинні продукти з високим вмістом клітковини! А це передусім пшоно, капуста у різних видах, цибуля. Пшоно не лише покращує роботу травної системи, допомагає і від закрепів, і від проносів, а й підвищує імунітет, зокрема, і до інфекційних захворювань. І антибіотики після тривалої хвороби допоможе вивести, почистить організм від інших токсинів.
Пшоно доступне всім, корисне і поживне, це цільне зерно, яке містить багато вітамінів і біологічно активних речовин. За харчовою і біологічною цінністю, за вмістом і якістю білка, за вмістом складних вуглеводів, калорійністю пшоно можна прирівняти до гречки, вівса, ячменю. Білка має 12 г на 100 г, складних вуглеводів 7 г, жирів 3-5 г, харчових волокон 8 г, мінеральних речовин 2 г (серед іншого кальцію, заліза, калію, магнію, фосфору та цинку). На відміну від рису чи пшениці, просо має більш високий вміст деяких амінокислот, зокрема метіоніну, що підвищує його харчову цінність.
Просо містить багато поліфенолів і флавоноїдів, які захищають клітини від пошкоджень, вітамін Е, каротиноїди, лютеїн, вітаміни групи B (B1, B2, B3, B6, фолати), які підтримують нервову систему та обмін речовин; лігнани, β-глюкан, інулін, фітати.
Фітати можуть зменшувати засвоєння організмом заліза, цинку, кальцію та магнію. Щоб пом’якшити цей ефект просо перед приготуванням замочують. Але, з іншого боку, фітати пов’язують і зі зниженням ризику раку та здатністю зв’язувати холестерол.
Оскільки просо не містить глютену, воно є чудовим варіантом для людей, які мають целіакію або чутливих до глютену.
Серед населення, яке частіше вживає пшоно, спостерігається менша частота цукрового діабету. Властивість проса пригнічувати амілазу (фермент підшлункової залози для розщеплення складних вуглеводів), сприяє тому, що менше складних вуглеводів з їжі розщеплюється, отже, зменшується стрибок глюкози в крові після їжі. Висока в'язкість клітковини проса також уповільнює травлення та всмоктування вуглеводів, отже, вивільнення цукрів в кров.
Пшоно багате на калій і магній, які потрібні для роботи серцево-судинної системи. Воно знижує рівень тригліцеридів у сироватці крові. Клітковина захоплює холестерол з їжі та виводить його з організму, чим запобігає атеросклерозу.
В народній медицині різних народів просо використовувалось і для лікування.
Це був, часто незамінний, засіб для загоєння ран, абсцесів, виразок, сонячних опіків,висипів: нашкіру накладали розварене пшоно або просяне борошно, змішане з олією. Сік з розжованого свіжого насіння прикладали до ранок у діток. Насіння проса також спалювали і змішували з олією, а потім накладали на рани — така мазь гоїла шкіру, не залишаючи шрамів.
Відвар кореня проса використовували для лікування гематурії (кров у сечі) у жінок та для ванни від шкірної висипки.
В українській традиційній медицині пшоном лікували катаракту, очищали кришталик, застосовували в разі остеохондрозу. З давніх часів примітили, що курчата, які клюють просо, ніколи не хворіють на курячу сліпоту. Взяли собі це на озброєння і почали варити кашу з пшона. Особливо корисна вона у літньому віці, коли зір слабшає, або коли у людини катаракта сталась через травму (забиття).
Пшоном лікували лямбліозний холецестит та покращували кровотворну функцію печінки. Діти їли пшоняну кашу і вертались з прогулянки з рум'яними щічками, у них не було зниженого гемоглобіну.
І з гельмінтозами народні цілителі успішно давали раду, виводили паразитів у дітей:1 ст. л. пшона (для дорослого) та 1 ч. л. (для дитини), подрібнити, натще взяти його в рот і ретельно прожувати, запиваючи водою. Можна додати меду чи підсолодити воду (для дитини). Приймати 1 раз на день вранці, натще. Курс лікування — 7 днів. Потім зробити перерву тиждень та знову продовжити приймати.
Також традиційним є вживання пшона у випадку проносу, астми та гіпертонії. І одне з сучасних досліджень підтвердило, що просо дійсно має протидіарейну, спазмолітичну дію, розширює, знімає спазм з бронхів, розширює судини.
Клітковина і стійкий крохмаль у просі діють як пребіотик, сприяючи росту корисних бактерій у кишечнику і регулярній дефекації. Але зовнішня оболонка пшона відносно жорстка, тверда і може давати неприємні відчуття. З незвички або просто у людей із чутливою слизовою оболонкою травної системи, з гастритом чи виразкою, вона може викликати легкий біль в животі, печію, здуття, бурчання.
Оскільки пшоно підвищує кислотність, і таким чином тонізує шлунок, налагоджує його секреторну діяльність, у людей з підвищеною кислотністю воно іноді спричиняє печію. Щоб уникнути цього, вводьте просо у раціон поступово, добре розварюйте його, замочуйте перед готуванням і додавайте до каші масло.
А щоб пшоняна каша не набридала, спробуйте нові рецепти. Наприклад, приготуйте такий салат: відварене пшоно, овочі (огірок, помідор, зелень), оливкова олія, лимонний сік, сіль, перець. Або зробіть млинці чи оладки з просяним борошном.
І не забувайте улюблену страву українців — славетну гарбузову кашу. Пшоно в ній добре поєднується з гарбузом, сприяє засвоєнню всіх вітамінів, особливо перетворенню каротину на вітамін А. Цей вітамін — краса нашої шкіри, захист слизових оболонок в організмі, чудові ліки від виразки шлунка та кишечника.
Якщо бажаєте стати стрункішими до літнього сезону, прибрати завали з кишківника, тоді радимо до пшона додавати родзинки. Налагодиться перистальтика кишечника і без клізми. Від усього непотребу позбудетесь!
Отож, просо — це не просто «пташина їжа», як його називають в Америці. Це дійсно дуже цінний для сучасної людини «цивілізованої» харчовий продукт, повноцінний як їжа, безпечний, з профілактичною користю для здоров’я серця, шлунка, кишківника, імунітету, обміну речовин.
Хоча, звичайно, і домашніх папужок, і пташок взимку ним можна підгодувати...
