Рід Achillea, Деревій, з родини Айстрові (Складноцвіті) містить до 150 видів, з яких найвідоміший деревій звичайний (Achillea millefolium). Лікувальні можливості деревіїв дуже великі, про що свідчать сотні робіт, присвячених складу, дії, способам екстракції речовин з приблизно 40 видів цих рослин.
Дослідження показують їхній великий потенціал у лікуванні раку, запальних захворювань, множинного склерозу, синдрому подразненого кишківника, виразкового коліту, порушень менструального циклу, мукозиту рота (виразкове ураження слизової). І це крім хвороб, за яких деревій традиційно використовує народна медицина, а таких дуже багато.
Більшість деревіїв також мають і сильну антиоксидантну та антибактеріальну дію, тому їх розглядають як перспективний безпечний консервант при виготовленні харчових продуктів, косметики, ліків.
Природа України багата у всіх відношеннях. Справжнім багатством є і лікарські рослини. У нас можна зустріти 21 вид деревію, а ми використовуємо переважно лише один.
Деревій цілолистий (Achillea ptarmica) відомий і поширений значно менше, ніж звичайний, але не менше заслуговує на увагу. Раніше його навіть культивували та подекуди вважали більш дієвим, ніж деревій звичайний.
Росте цей багаторічник на світлих місцях біля води, на вологих, але добре дренованих, пухких, багатих ґрунтах: у заплавних мішаних лісах, в сирих чагарниках, на вологих луках, галявинах, по берегах водойм. За любов до води німецькою його називають болотним деревієм. В Україні зустрічається переважно на Прикарпатті та Західному Поліссі.
Видова назва ptarmica походить від грецького слова ptairo (чхати): висушені та подрібнені листя та квіти використовують як нюхальний засіб — полегшує стан при нежиті чи головному болі. Звідси і народні назви: деревій-чихавка; чихотна трава, кихавник.
Він має вузенькі листочки, не посічені, лише пилчасті по краю. Вони майже голі, насичено-зелені, розташовані почергового, 3-8 см завдовжки і 3-6 см завширшки. Нижні і середні листки кріпляться до стебла звуженою основою, верхні листки основою обгортають стебло. Стебло пряме, опушене, на верху може галузитися, біля основи здерев'яніле, 20-100 см заввишки. Кореневище повзуче, утворює нові пагони.
Квітне все літо. Дрібні квіточки зібрані у кошики, помітно більші, ніж у звичайного деревію, до 1,5-2,5 см, а у садових сортів ще й махрові. Крайові квіточки біло-сірі, а середина суцвіття сприймається як жовтувато-біла.
Заготовляють рослину під час цвітіння, зрізаючи її аж до здерев’янілої частини. Сушать під наметом або на горищі. Лікарською сировиною є і кореневище.
Квіти і листя містять ефірну олію, флавоноїди, алкалоїд ахілін, терпени, поліфеноли, жирні кислоти, вітамін С. Кореневище містить провітамін А, вітамін С (трохи), ефірну олію, дубильні речовини, мінеральні солі.
Свіже або сушене листя розкладають в помешканні для відлякування комах. Не люблять деревій і корови, вівці, коні, у яких він викликає лихоманку, утруднене дихання, втрату ваги, спазми, судоми.
Але ми можемо їсти листя, сире або варене, додаючи потроху до салатів. Воно викликає відчуття оніміння та поколювання в роті, яке можна порівняти з дією сичуанського перця — приправи східної кухні. З цієї причини корінь чи листя жують для полегшення зубного болю. Проти зубного болю, якщо болять чи кровоточать ясна, як бактерицидний засіб можна також заварити 1 ст. л. листя та квітів і потримати настій в роті.
Подрібнене листя, квіти, свіжі чи розмелені сухі, прикладали до ран, що не гояться, щоб усунути нагноєння, зупинити кровотечу. При геморої настоєм чи відваром роблять промивання, клізми.
Відвар чи настій листя (1 ч. л. на склянку окропу) вживають в разі проблем з травною чи сечовидільною системами, від кашлю, для зменшення болю під час менструації. Пити настій треба по 1-2 ст. л. 3-4 рази на день — тоді проходить пронос, навіть дизентерійний, заспокоюється і нормально працює весь травний тракт, гояться виразки. За рахунок гіркот деревій тонізує, піднімає шлунок.
Завдяки кровоспинним властивостям деревій допомагає від різних кровотеч: гемороїдальних, маткових, зокрема, надмірних менструальних, виразкових, кровоточивості ясен, ран. Носові кровотечі теж можна зупиняти, змазавши слизову соком чи настоєм.
Цим деревієм лікували туберкульоз, захворюваність на який за останні два роки активної війни помітно зросла. Вченими було доведено активність екстракту квітучих рослин проти паразитарних найпростіших — трипаносоми і плазмодія. А антибактеріальна дія деревію відома здавна.
Кореневище приймають у вигляді настою (1 ч. л. на 1 склянку води) як кровоспинний і слюногінний засіб, як слабкий болезаспокійливий засіб проти зубного, м’язового і суглобового болю, при астенії, відсутності апетиту, розладах сечовипускання, діареї, нудоті, блювоті, кишкових газах, захворюваннях нирок і сечовивідних шляхів, ревматизмі. При слабкості, втомі, фізичному і розумовому виснаженні застосовують як тонізуючий напій.
Якщо ви хочете поширити цю корисну і гарну, просту у вирощуванні і витривалу рослину, то посадіть її у себе чи біля себе — на сонячному місті, у вологому, дренованому ґрунті. Вона переживе спекотне чи сухе літо, морозну зиму. Насіння висівають навесні або рано восени на поверхню ґрунту чи на глибину до 1 см, бо з глибини 3 см вже не проростає. За 1-3 місяці з’явиться листкова розетка, яка утворить кореневище.
Його розмножують і діленням кореневої грудки восени чи дуже рано навесні чи пагонами на кореневищі. Пагони збирають, коли вони досягнуть десь 10 см, садять в горщики та тримають в теплому, притіненому місці десь 3 тижні (до вкорінення) і висаджують. Старі пагони можна залишити на зиму, але навесні їх потрібно сильно обрізати.
