«Донька вітрів»

В лісі вже квітнуть анемони. Сезон цвітіння видів цього роду починається в березні і триває по червень. Від найменшого вітерця рослинки мрійливо хитають своїми голівками на затишних галявинах. Здається, ніби земля встелена ніжним, живим, дихаючим мереживом білих чи жовтих квітів.

Анемони — легендарні рослини. Їх назва в перекладі з грецької означає «донька вітрів». Колись навіть вважали, що квіти розкриваються і закриваються під дією вітру. Це звісно не так, але саме вітер поширює їхнє насіння на великі відстані.

Є грецька легенда про Адоніса і Афродіту. Богиня довго шукала в горах свого загиблого під час полювання коханого, гірко й невтішно плакала над його тілом. З її сліз і виросли прекрасні анемони. До речі, на честь Адоніса назвали іншу квітку — горицвіт весняний. Навряд чи є простим збігом, що анемони й горицвіт належать до однієї родини жовтецеві.

Християни вважають, що листочки анемон, котрі складаються з трьох частин, уособлюють Святу Трійцю, а квіти нібито вперше з’явились на Голгофі на знак скорботи Богородиці за розіп’ятим Ісусом Христом.

Поширені анемони в лісах усієї Європи та Середземномор’я. Весь рід налічує 70 видів, з них в Україні зустрічається чотири: дібровна, лісова, жовтецева і дуже рідкісна анемона нарцисоквіткова. Хоч всі ці види добряче винищені, ймовірність побачити їх на Поліссі та в Карпатах більша, в Лісостепу — хіба що дуже пощастить.

Цікаве походження українських назв цих рослин. Найвідоміший у народі вид — анемона дібровна отримала назви «снігур», «снігурка», бо проростає, коли ще сніг не зійшов. За листя, схоже на листя конопель, рослину називали «конопенка», «конопенька», «колопенька біла», «конопевка» (діалектичне «колопні» означає — «коноплі»). «Праліска біла», «приліска» походять від «ліс». «Куросліп» виник на основі складеної назви «куряча сліпота», й вказує на лікувальні властивості. «Ягличка весняна» — похідне від їстівної і цілющої яглиці.

Для іншого виду — анемони лісової, поширеної в Лісостепу і Степу, теж відомі назви «куряча сліпота» і «праліска». Та більш цікавою є «білий сон», що натякає на заспокійливу дію рослини на організм.

Ще один вид — анемона жовтецева, відомий здебільшого як «сліпота жовта» та «жаб'яче зілля». Чимало латинських назв болотяних рослин родини жовтецеві мають корінь rana, тобто «жаба». Назва «козелець» (від «козел»), пояснюється схожістю листка рослини з козлячою бородою.

Найпоширеніша в природі анемона дібровна, Anemone nemorosa, росте в широколистяних лісах, утворюючи в квітні-травні цілі квітучі галявинки білих квітів. Заввишки до 25 см, має кореневище, але для лікування збирають наземну частину під час цвітіння. В ній містяться сапоніни, хелідонова кислота, протоанемонін.

У народі рослиною лікували гарячку, запалення легень, тяжку застуду, тамували кольки в животі. Зовнішньо застосовували від ревматичного болю та нашкірних хвороб. Анемона добре нищить мікроби та нашкірні грибки.

Ліки з анемони дібровної

1 ст. л. подрібненої висушеної трави залити склянкою горілки, за

півгодини долити ще склянку перевареної води кімнатної температури. Приймати по 1 ч. л., розведеній у третині склянки води тричі на день.

Трохи вища за дібровну анемона жовтецева, Anemone ranunculoides, — багаторічна трав’яниста рослина з потовщеним горизонтальним кореневищем і жовтими квітами на довгих квітконіжках. Росте в широколистяних та мішаних лісах у лісових, лісостепових та північно-степових районах України. Цвіте у березні—травні.

Траву збирають під час цвітіння, інколи з кореневищем, саме лише кореневище — влітку.

Особливо свіжою, та й сухою, рослиною користуються з великою осторогою, враховуючи значні токсичні властивості. В ній містяться камфора, глікозид ранункулін — анемол, при розпаді якого виділяється анемонін.

В народі цю анемону в різних місцевостях вживали внутрішньо від венеричних хвороб, водянки, набряків тіла, паралічу різного походження. Особливо помічною вважали квітку від сильного болю в шлунку та кишечнику, ниркових, печінкових кольок. Її давали хворим на жовтяницю, знімали сильну задуху від астми, навіть полегшували стан людей при серцевих нападах.

Настій анемони жовтецевої

Висушену середню рослинку подрібнити разом з кореневищем, 1 ст. л. залити склянкою перевареної води кімнатної температури і настоювати 3-4 год. Приймати по 1 ст. л. тричі на день.

Дітям такий настій давали від кашлюку по 0,5 ч. л. 3 рази на день (кожен раз запивати водою).

Зовнішньо з настою (1 ст. л. подрібнених рослин на 1,5 склянки окропу) робили примочки при ревматизмі: зволожену полотняну серветку накладали на болючі місця. Аплікації не більше, ніж на хвилину, робили навіть зі свіжих рослин. Обережно, щоб не потрапила рідина в очі, на слизову носа, вух, таким же настоєм з висушених рослин робили обмивання в разі висипки, золотушних струпів у дітей. Соком або кашкою зі всієї рослини чи тільки з кореневища виводили мозолі — знову наголошуємо: обережно, бо сік може викликати опіки на шкірі.

Іван Носаль зазначає, що листки жаб’ячого зілля мають наркотичні властивості. Слугують в народній медицині як потогінне і як засіб, що посилює діяльність нирок і легень. Ними лікували паралічі, пізні менструації, біль у шлунку, задавнений сифіліс, подагру, водянку, коклюш.

У лісостепових і степових районах поширена анемона лісова, Anemone sylvestris. Рослина багаторічна, заввишки 15-40 см, білі п’ятипелюсткові квітки — 3-7 см у діаметрі, цвіте майже місяць у травні—червні. Це одна з найкращих дикорослих квіток нашої флори, окраса рідної землі.

Як і попередні види анемон, рослина отруйна. В наземній частині виявлено сапоніни, сліди алкалоїдів, протоанемонін, флавоноїди, вітамін С, органічні кислоти та інше.

В народі зібрану під час цвітіння і висушену траву вживали в малих дозах внутрішньо у вигляді настою при паралічах, як болетамувальне від сильного головного болю, в разі гонореї та малярії. Відзначали гарний результат лікування тяжкої застуди і сильного кашлю: 1 ч. л. на склянку окропу, настоювати годину, вживати по 1 ст. л. 3 рази на день.

Відвар трави вживали для поліпшення зору і слуху, від головного й зубного болю, хвороб горла, затримки менструацій, білей, імпотенції. Зовнішньо анемону лісову застосовували так само, як інші види анемон, зокрема у вигляді мазей для прискорення загоєння ран і виразок.

Ще раз наголошуємо, що застосовувати анемони для самолікування небезпечно. За потреби це має робити тільки досвідчений фітотерапевт. Це стосується і висушеної рослини, хоча Носаль припускає, що навіть якщо анемони втрачають свою токсичність при висушуванні це може означати і втрату лікувальних властивостей.

Анемони дуже гарні. Від суцільних килимів цих квітів важко відірвати очей. Кажуть, що таке видовище не лише приємне, а й корисне: знімає з очей втому і поліпшує настрій. Можливо, така чарівна галявинка трапиться вам на Великдень. Цінуйте таку Божу ласку, не нищіть беззахисну красу, бережіть багатства нашої землі!