Кримськотатарський народ вкотре виборює свою свободу і право жити на своїй історичній батьківщині, звідки його свавільно викинула радянська влада. У цій боротьбі його підтримує весь український народ, діаспора, чимало людей доброї волі з різних країн. Разом відзначаємо18 травня трагічну річницю депортації кримськотатарського народу.
Після окупації Криму українське суспільство переоцінює і заново осмислює історичний внесок кримських татар в спільну історію України, акцентується більше уваги на культурних, мистецьких, наукових досягненнях цього народу.
Зокрема нашим читачам буде цікаво дізнатись про народну і наукову медицину кримських татар. Здобутки їх цілителів, лікарів дозволяли гідно дбати про здоров’я людей.
Основна концепція традиційної медицини кримських татарчасів держави Гираїв — не лікувати, а запобігти недугам. Найголовнішими для здоров’я вважали гігієну, помірне регулярне харчування, здоровий сон, фізичні навантаження, загартовування і лікування в курортних місцевостях. Якщо ж захворювання не вдавалось уникнути, перевага віддавалася засобам народної медицини: препаратам із трав, грязелікуванню, використанню води цілющих джерел тощо.
Про відомий курорт кінця XVI— початку XVII ст. у місті К'ирима повідомляє в «Описі Чорного моря і Татарії» д'Асколі: «Щорічно від весни і до липня тут буває великий з'їзд з усіх кінців Татарії для користування гарячими ваннами з квітами і травами, які зцілюють людину від багатьох недуг».
Методика грязелікування була розроблена кримськотатарськими медиками, вочевидь, на основі досвіду настільки тривалого і багатого, що його можна було б вважати науковим. У невелике кримськотатарське село Тузлу за зціленням їхали з усього Криму. Тут було солоне озеро, а цілющі властивості мулу на його дні здавна були відомі місцевим жителям. Справжня сезонна лікарня працювала з 20 липня по 1 вересня. Нерідко її відвідували і вельможні особи.
Мінеральні води також користувалися великою популярністю серед жителів Кримського ханства. Одним з численних цілющих джерел було і залишається Савлук-Су. Раз на рік, 1 липня, сюди прямували чисельні паломники. Місцеві жителі вірили, що саме цього дня води джерела найбільш помічні. Не менш відвідуваним було й джерело у селі Топли поблизу Судака, його температура цілий рік була незмінною — +15°C.
Щодо традиційної національної гігієни Гійом Боплан писав: «Коли діти ще маленькі, їхні матері дбайливо купають їх щодня у воді, де розчинено сіль». Виростали вони «сміливими й витривалими воїнами, які не піддаються втомі, легко долають зимову негоду». Піклувалися про чистоту вулиць, площ, приміщень для худоби, тому практично не знали про віспу, тиф, дитячу дизентерію. Не відали про клопів та інших комах-паразитів.
Серед кримців була поширена хронічна хвороба — ревматизм, пов'язана, насамперед, з кліматом. Та мандрівники відзначали, що місцеві мешканці відрізнялися незламним здоров'ям і були довгожителями. На їх фізичному стані міг також благотворно позначатися загальновизнаний спокій і врівноважений стан душі.
Наукова медицина того часу нерідко перевищувала європейський рівень. Майбутні лікарі Криму здобували освіту в престижних медресе, як місцевих, так і закордонних. Кращі медики лікували ханську родину за останнім словом науки. Керувалися не лише «Каноном лікарської науки» Алі ібн Сіни, а й досвідом і працями європейських та східних медиків, приміром, досягненнями Парацельса. Використовували хімічні складники та спеціально оброблені засоби, тобто фармакологію, та не забували і про спадщину народних лікарів, знали сотні натуральних рецептів, зокрема з фруктів і овочів.
Лікарі практикували чи не в кожному місті Кримського ханства, самі виготовляли ліки переважно рослинного походження. Вони були доступними, і кожен міг їх придбати. Прості люди дуже шанували народних цілителів, які передавали свої знання з покоління в покоління і часто могли допомогти навіть там, де наукова медицина виявлялася безсилою. Після смерті їх зазвичай вважали святими — Азізами.
***
Заслуговує на увагу і пам'ять нащадків науковий спадок дослідниці лікарських рослин Криму Уріє Якубівни Азізової (1908-1982). Підсумки її досліджень висвітлені у двох працях: «Матеріали до вивчення народних лікарських рослин Криму» і «Біохімія сумаху і скумпії».
Завдяки опитуванню населення багатьох районів Криму вченою були зібрані відомості про рослини, які застосовуються в народній медицині при шлунково-кишкових, шкірних, очних захворюваннях; при ревматизмі, туберкульозі, лихоманці; при хворобах матки, нирок, вуха, горла тощо. Описано 127 видів рослин, які об'єднані в групи по застосуванню при певних хворобах.
До Другої світової війни Уріє Азізова готувалася до захисту дисертації, проте через депортацію кримськотатарського народу її родина, яка мешкала у Москві, зазнала утисків. Наукою Уріє-ханум більше не займалася і до кінця своїх днів приховувала своє походження.
