Кадило сарматське пахне ладаном

І що то за квіти такі дивовижні в городі Земної цвітуть?, — дивується сусідка. Підійду, каже, до огорожі, зупинюсь хвилин на п’ять-десять, вдихаю той божественний аромат — і так стає легко, спокійно ніби і війни нема, навколо мир святий і одна Божа благодать. А опісля так спиться спокійно, і кожна клітинка відпочиває розслабившись. Такий благомирний стан буває тільки в церкві!

Рослинка, не надто пишна, але дуже сильна, називається кадило сарматське, або рівнинне, мelittis sarmatica (синонім м. melissophyllum). Вона є єдиним представником свого роду, хоча має декілька підвидів.

В латинській ботанічній назві відчувається корінь слова «меліса», тобто «бджола». Є й українські народні відповідники — «лист пчільний», «пчільник». Інші назви натякають на користь рослини: «добрівник», «добрівчик», «доброцей». «Дубравка», «дубрівник», «дубровка пахуча» свідчать про місцезростання. «Кадельник», «кадило бабине», «кадило пахуче» зауважують характерний запах, схожий на ладан. А є вже й зовсім несподівана назва, як то «язик гадини».

Кадило зростає переважно в змішаних лісах Центральної та Південної Європи. Цей давній середземноморський реліктовий вид в Україні зустрічається на півночі та в Карпатах. Багаторічна трава родини глухокропивових має характерне чотиригранне прямостояче стебло вкрите дрібними волосками. Виростає до 80 см заввишки. Темно-зелені листки довгасто-яйцеподібні, крупнозубчасті. У міру висихання листя набуває солодкого аромату, який зберігається тривалий час.

Квітки великі й помітні, трубчасті, до 4 см завдовжки, розташовані в пазухах верхніх листків. За розміром є найбільшими з усіх видів глухокропивових. Білі або блідо-рожеві пелюстки мають приємний і досить сильний медовий запах. Цвіте з кінця травня до середини червня. Плід-чотиригорішок дозріває в серпні.

Неодноразово розповідала, з якими пригодами я шукала славнозвісне кадило. Син проїхав буквально над прірвою, щоб дістатись до рослини. Пощастило знайти частинку кореневища та відродити кущик.

Стала ця трава таємничою і майже легендарною, бо через свої унікальні лікувальні й ароматичні властивості опинилась на межі зникнення. Знищили бездумно майже скрізь, тому-то так важко було її здобути. Потрапило кадило на сторінки Червоної книги і тільки там, мабуть, почувається в безпеці.

Сподіваюсь, що врешті в Україні навчимося цінувати рідну природу і цілюще зело. Іноземці приїздять до нас, аби бодай листочок кадила покласти до чаю, відчути благодатну дію цієї рослини на центральну нервову систему. А це ще і ранозагоювальний засіб, особливо для виразки шлунка, збуджує перистальтику кишок, усуває кольки від газів, біль під грудьми.

І що характерно — будь-яка алергія за кілька днів зникає, якщо випити гарячий чай з кадилом. Часто п’ють такий чай від застуди як потогінний засіб.

Настоянку з трави застосовують при захворюваннях печінки, серця та нервових розладах. Вона ефективна для лікування наривів у роті та горлі.

А щодо вірусів — починаючи від грипу, герпесу і решти численних інфекцій, навіть найсильніших — ніжне кадило своїм тонким ароматом їх здолає. Тільки додайте пів листочка, сухого чи свіжого, до склянки чаю.

Спазмолiтична, бактерiостатична, судинорозширювальна, противірусна, протиалергiчна, протизапальна, протипухлинна дія кадила можлива завдяки великому спектру вітамінів, потужним ефірним оліям, органічним кислотам, численним макро- та мікроелементам, вуглеводам, дубильним речовинам, кумаринам, флавоноїдам.

Зокрема кумарини надають траві кровоочисних, пом’якшувальних, в’яжучих, ранозагоювальних, сечогінних та заспокійливих властивостей.
Ці сполуки полегшують перебіг місячних і знімають супутній біль.

Берегти б нам такі рослини, вживати з насолодою і бути здоровими! Так ні ж! Захопились хімічними сильнодіючими чужорідними, або вірніше шкідливими для людського організму, засобами, які можуть тимчасово усунути біль, але не вилікують саму хворобу. Оскільки дають їх не від хвороби і причини її, а щоб усунути, вірніше приглушити, симптом. А хвороба робить свою справу і прямує собі далі вже в хронічне русло.

Нема часу лікуватись травами, аби вірніше застрахувати себе від хвороб. Кудись постійно біжимо-поспішаємо! З іншого боку лінощі заважають попіклуватись про своє здоров’я.

А от давайте не полінуємось і посадимо біля оселі кадило сарматське. Будемо мати задоволення спостерігати за унікальною рідкісною та гарною рослиною. Може її краса наверне як не дітей, то внуків чи правнуків в лоно природи.

Рослина не дуже вибаглива, за відповідного догляду добре почувається на одному місці 15-20 років. Розмножується зазвичай насінням, хоча воно досить швидко втрачає схожість, тому краще висівати щойно зібране. Насіння достигає в кінці червня — на початку липня, в липні його і сіють.

Підготуйте ділянку з родючим, структурованим і добре дренованим ґрунтом десь в напівзатінку. Яскравого сонячного світла кадило не любить. Чекайте паростків наступного травня. До осені вони виростуть до 30 см, а цвістимуть вже наступного року.

Потім можна розмножувати кадило живцями, вкорінивши їх під час цвітіння, або поділом кущиків в квітні або вересні — на початку жовтня.