Ця жовта квітка хоч і називається заяча конюшина, але дуже потрібна насамперед людям. Її властивість гоїти шкіру та слизову оболонку є безцінною для багатьох недужих з важкими і неприємними захворюваннями: від виразки шлунка до проктиту та хвороби Крона.
Квітне заяча конюшина багатолиста (Anthyllis vulneraria, підвид polyphylla) все літо. Навіть у вересні її можна відшукати за потреби. Назва латиною polyphylla підказує, що в неї багато листочків, на відміну від трилисткової конюшини. А vulneraria є латинським епітетом, що означає «загоювати рани».
У більшості підвидів (їх понад 20) пелюстки жовті, лише у одного — помаранчево-червоні. Квітки мають волосисту чашечку, тому все суцвіття виглядає пухнастим в нижній частині. Велика кількість підвидів — не диво, бо росте конюшина і в Ісландії, і в Середземномор’ї, і в Єфіопії. Знайти її можна на сонячних сухих і напівсухих луках, схилах, у кам’янистому середовищі, в кар’єрах, в горах, на узбіччях, насипах доріг. В Україні вона зустрічається переважно в лісостеповій зоні, а на Поліссі і в степу — лише подекуди.
Діючими речовинами є сапоніни, слиз, флавоноїди, дубильні речовини, барвники антоціани, органічні кислоти. Заготовляють верхівки, суцвіття або всю надземну частину в період цвітіння; сушать або використовують свіжою. Сушити треба на відкритому повітрі без штучного обігріву.
В Німеччини заячу конюшину називають «рановою травою». Бо ж лікували нею рани, невеликі опіки, виразки, порізи, забиття, синці, шкірну висипку: рослина зупиняла кровотечу і сприяла гоєнню, діяла як антисептик. Лікували цією травою кашель і пили в разі проблем з травленням.
Чи не дивно, що люди в різних місцях однієї частини світу використовують з однаковою метою якусь рослину? Скільки ж треба зробити спостережень і спроб, щоб виявити лікарську рослину серед інших та вивчити її дію! Але люди з цим справлялись, і не раз. А ще обмінювались знаннями про лікування — не лише між поколіннями одного племені, а й між далекими сусідами.
Отож, і наші далекі предки, і недавні покоління українців користувались цією конюшиною так само, як і інші європейці: гоїли ушкодження, очищали шкіру, навіть трофічні виразки намагалися лікувати. Укусить джміль чи оса, місце укусу болить і червоніє — теж на до допомогу приходить конюшина заяча, і наслідків нема.
Конюшина знімає біль, тому з неї робили компреси: 3 ст. л. подрібнених квітів з листочками запарювали половиною склянки окропу і прикладали на болючі місця. Біль ущухав.
Наші пращури нею лікували і доброякісні пухлини, затвердіння під шкірою та на слизовій оболонці. Для цього пили ліки із неї, можливо, додаючи й інші рослини, та робили компреси, спринцювання, обмивання і примочки. Навіть намагалися лікувати злоякісні пухлини, хоча ефективність була, можливо, не надто висока.
Я на практиці у протипухлинній терапії цю рослину не застосовувала, але лікувала нею цукровий діабет, виразкову хворобу, виразки на шкірі. Мені особисто як лікарю народної медицини, ця рослина стала в нагоді не раз. Особливо виручала тоді, коли приходили люди з хворобою, яку лікарі були безсилі вилікувати: ні антибіотики, ні інші ліки не допомагали. Людина продовжувала страждати від виразок, ерозій в травному чи сечостатевому тракті, чи мала тяжкі, гнійні ушкодження на шкірі. Допомагала заяча конюшина!
Наприклад, при хворобі Крона, важкому запаленні слизової оболонки кишківника, коли є часті проноси та болі в животі. Або в разі хвороби, яка вважається невиліковною — неспецифічного виразкового коліту. Ой, як же людину мучить той коліт: болючі виразки в кишківнику, з калом виходить кров, гній, слиз, часті позиви, схуднення, астенія, анемія, інтоксикація. Медицина пропонує лише підтримуючу терапію, залишаючи людину у важкому стані.
Та наші пращури добре знали, що заячою конюшиною можна вилікувати всі виразки і ерозії шлунка чи кишківника, чи то в разі підвищеної кислотності, чи зниженої, з кров’ю у калі чи з кровохарканням. Пили тоді чай із жовтої конюшини і так виліковували слизову травного тракту. А коли травна система очищалась, оздоровлювався шлунок, яке це було велике полегшення для печінки! Без гною і запалення минала інтоксикація — і печінка починала працювати нормально.
Якщо виразки чи ерозії виникають на слизовій оболонці в сечостатевій системі, то й там рослина все вилікує: заспокоїть та загоїть слизову оболонку.
Чай з конюшини для внутрішнього застосування
1 ст. л. подрібнених квітів і листочків заварити скляною окропу, настояти 20-30 хв., приймати по чверті склянки 4 рази на день.
Допоможе і при хворобі, про яку кажуть: «Ні самому подивитися, ні людям показати». Але в цьому разі мова не про геморой, а про проктит та парапроктит: коли утворюються виразки у прямій кишці та тканинах навколо неї, тече гній, дуже болить.
Ліки із заячої конюшини від проктиту
2 ст. л. трави заварити половиною склянки окропу, з настою зробити клізмочку, а з трави — зовні компрес.
Якщо кілька разів зробити таку процедуру, то хвороба виліковується повністю: конюшина загоїть рани і почистить слизову оболонку. Можете не готуватися до операції, вона не потрібна!
Конюшина добре заспокоює нервову систему, тому потрібна всім нам. Допоможетим людям, які виснажені важкою працею або тривалою хворобою. Окрім заспокоєння, вона ще й підсилює людину, підвищує захисні сили організму, те що називається імунітетом. Конюшину раніше давали дітям, коли вони були перелякані, щоб заспокоїти їх. В деяких країнах вона вважалась чарівною: її просто клали в колиску дитинці, щоб захистити від крику, плачу, який вважали викликаним пристрітом. Нею також лікували дітей і дорослих в разі епілепсії.
Коли люди обважніли за зиму або за час тривалої хвороби, мають набряки, накопичили багато зайвої води і їм важко дихати, важко ходити, живіт стає великий, то конюшина заяча виведе всі надлишки води з організму. Вона діє сечогінно, допомагає працювати ниркам та добре діє на всю сечостатеву систему, загоюючи її.
Чай з конюшини допомагає і в разі цукрового діабету, підвищеного рівня цукру в крові.
Ось така ця скромна рослина — не надто впадає в око чи приваблює ароматом, але ж яка корисна та потрібна!
