Ще тільки повіяло весною, навіть земля не встигла прогрітись і зелень лише починає з’являтись, а вже так хочеться зеленого борщику або свіжого салату зі всього, що вилізло із землі до сонечка.
Здається, на язиці з’явились смакові клітини, чутливі до вітамінів, і так і просять чогось кисленького, свіжого, із запахом вітру. І якраз на цей час Бог, ніби почувши наше прохання, послав нам трійчасті листочки квасениці — заячої капусти, або заячого квасу, заячого щавлю(Oxalis acctosella).
Пам’ятаю, в дитинстві ми бігали у наш сосновий ліс по цю смакоту. Але любили її не тільки діти, а й дорослі за терпкий і кислий смак. Це було після Другої світової війни, коли ми з мамою повернулись з німецького полону. Тепер, коли я користуюсь цією рослиною понад 70 років, дізналась про неї чимало.
Тінисті ліси то улюблене місце квасениці, її можна знайти і в гаях, хащах. Вона любить вологу і часто селиться біля струмків, в ярах. Яскраве сонце їй шкодить, а от в затінку може вижити лише при 1% денного світла!
Раніше її давали дітям, щоб не болів живіт і був гарний апетит. Бабусі вживали, щоб не шуміло у вухах і не боліла голова, а жінки, щоб місячні не були надто сильні.
Тепер я знаю також, що в рослині є багато вітаміну С, провітаміну А (каротину), фолієвої кислоти для здоров’я, краси і гарного зору; рутину, який робить судини еластичними, щоб по них легко рухалась кров до всіх органів і систем; є також яблучна та мурашина кислоти, флавоноїди. У старому листі чимало вітаміну Е.
Листя містить багато щавлевої кислоти (1,25%) та оксалату калію. Щавлева кислота зв’язує кальцій з їжі, утворюючи нерозчинні оксалати. Під час варіння її кількість зменшується. Оскільки ця кислота шкодить ниркам, є отруйною і навіть смертельною (в кількості 4-5 г, для цього треба було б з’їсти аж 350 г кислиці), то вживати багато кислиці не можна.
А багато й не треба, досить кількох листочків, щоб підкислити, надати пікантності будь-якій страві. Лише потрібно не перебільшувати дозу, покладаючись на смак. Якщо ми підкислюємо салат або борщ соком лимона, то не робимо це без міри. Так і з квасницею. Все має бути в смак і в міру! Нею можна посипати і другі страви, класти листочок-другий до бутербродів. З розтертого з цукром і настояного на воді листя виходить кисленький, багатий на вітамін С напій, який може знизити гарячку та має сечогінну дію.
Квасениця ніжно подразнює смакові рецептори язика та слизову оболонку шлунка. Відрегулює понижену кислотність шлункового соку, та й високу теж швидше відрегулює, ніж підвищить. Раніше її застосовували на початковій стадії раку шлунку.
Квасениця допомагає печінці продукувати жовч, жовчному — виділяти її, щоб вона не застоювалась і не утворювались камінці; її дають і при жовтяниці. Вживали її також при непритомності, діатезах, діареї, для очищення крові.
До всього того, ще й виганяє геть паразитів: 1 ч. л. подрібненого листя квасениці залити склянкою окропу, настояти 5-7 хв. і пити по 1 склянці 2 рази на день. Ще потужніше на паразитів діє свіжий сік: приймати 1 ст. л. соку із листя рослинки з медом 3 рази на день впродовж тижня.
Зовнішньо листя, розтерте в ступці, або сік прикладали до наривів і гнійних ран, скрофулезних, злоякісних і задавнених виразок,алергічних висипів. При запаленні ясен, виразковому стоматиті можна жувати листя чи полоскати рот настоєм. На хворі суглоби, паралізовані кінцівки робили компреси.
Людям з ревматизмом, подагрою, схильністю до утворення каменів квасницю треба вживати зовсім потроху, а при запаленні нирок і сечовивідних шляхів, гострому гастриті, виразках травного тракту взагалі не можна. Малим дітям, вагітним і мамам, що годують грудьми, теж краще не вживати. Для всіх інших в розумних кількостях це хороша їстівна рослина з пряним смаком.
Листя можна вживати майже цілий рік, бо й під снігом є зелені листочки. Квітне з квітня по червень. Квіти вживають тільки сирими; ними можна прикрашати страви.
