Віками останній місяць літа дарував нашим пращурам-землеробам особливу радість та задоволення здобутками своєї праці, і особливу вдячність Богу за зібране збіжжя, дозріваючу городину і садовину. Тому й святили вінки із квітів та колосків, на Поділлі зі снопом городини та зілля, оповитим червоною китайкою, урочисто обходили всю господу, хату, городи, сподіваючись на гарний врожай і примноження в господарстві наступного року. Свячений сніп стояв коло воріт або дверей хати до Спаса.
Але ж не єдиним хлібом живе людина. Маковій, який за старим календарем припадав на 14 серпня (а віднині українці його святкуватимуть 1 числа) є також і святом квітів — одним з найпоетичніших і найшанованіших народних свят.Цей особливий пошанівок сягає дохристиянських часів. Традиції освячення квітів, городини, криниць дійшли до нас із сивої давнини, зокрема виготовлення та освячення «маковійської квітки» до сходу сонця, основна роль дівчат і підлітків у цьому дійстві.
Всі намагались зробити свою святкову «квітку» найгарнішою — з найкращих і яскравіших городніх та диких квітів. В різних місцинах вони різнилися, але неодмінним та найголовнішим компонентом залишались голівки маку. Олекса Воропай у книзі «Звичаї нашого народу» пише: «Ранком лине до церкви цілий карнавал осінніх квітів. Дівчата, жінки, хлопці й чоловіки — всі по-святковому вбрані йдуть до церкви й несуть на посвяту великі китиці жовтих купчаків, чорнобривців, васильків та великі достиглі голівки маку».
За Василем Скуратівським («Святвечір»), прикрашали букет чорнобривці, васильки, нагідки, рута, м’ята, кудрявці, чебрець, материнка, сокирки, роман-зілля, ласкавці, маточник, настурції. В центрі часто красувався невеликий сонях, деінде додавали кілька стеблин конопель чи льону.
Цікаво, що на відміну від Василя Скуратівського, який народився, виріс і досліджував народні традиції Житомирського Полісся, в Олекси Воропая, уродженця Одеси, терміну «маковійська квітка» немає.
В земляків Скуратівського взагалі дуже багаті традиції святкування Маковію. Наші сучасники встромляють до букету пару морквин та качанчик кукурудзи, горох, квасолю, кріп. Але не обмежуються «квіткою». В них є традиція вбирати квітами хрестоподібні щогли, увінчані головою з гарбуза. Подібні в Україні роблять на Трійцю. Хтось виготовляє прикрашене квітами опудало з гарбуза. Маковія таким чином персоніфікують і роблять його ближчим до людей, ще й залишають їжу та питво в типово язичницьких традиціях.
У кожному регіоні беруть ті квіти, які мають, але обирають найкращі з них: до вже згаданих додають жоржини, гвоздики, барвінок. Ще й такі трави збирають — пахучі й цілющі: любисток, Петрові батоги, полин, нехворощ, деревій, будяк. І калину не забувають.
Кожній траві чи квітці пращури надавали свого особливого значення. Рута-м’ята мала бути оберегом від лиха й додавати здоров’я, ласкавці символізували ласку, злагоду та щирість в родині, кудрявці — то аби в хлопців кучері були пишні та дівчата любили, маточник — для бджілок, а сонях — щоби сонечко було милостивим до всього живого. «Мак — щоб була дівка червона як цвіт маку, гордінія — це, щоб була пишна та струнка, любисток — щоб всі її любили, а чебрець, то щоб хлопці липли, як на ньому цвіт рясно…»
До льону примовляли: «Рости вище до коліна, щоб ні в кого голова не боліла»; «Білися біло, щоби хустками твоїми нашій дівчині весільну голову покрило». До конопель казали: «Щоб рушники весільні, скатерки настільні, сорочки святочні натільні та штани-холоші — чоловічі пригожі, полотна білі-гожі...»
«Маковійську квітку» після свята підвішували до сволока або до образів — аж до наступного Маковія, принаймні до весни. З рослин готували за потреби ліки, додавали в купелі, вплітали у волосся, щоби не випадало. Маківки рятували від безсоння та боронили від відьом.
Вітаю з Маковієм! Хай і вас небесні сили боронять від усякого лиха, дарують здоров’я і добробут. Попри все будемо відзначати свята, дякувати за врожай, милуватись квітами, молитись за Україну, наших захисників і нашу перемогу! Будемо радіти життю і берегти традиції наших пращурів.
Наталя ЗЕМНА
