Де є стежка — там є подорожники. Не претендують на польоти за вітром, їм стачить, якщо їхню насінину хтось підчепить на лапи, ноги чи взуття і перенесе за кілька десятків метрів. Так нова рослинка завжди опиниться там, де треба, аби знов зустріти чиїсь лапи чи ноги.
Можливо, звідси і назва роду, Plantago, тобто «підошва». Люди, які довго йшли пішки, часто натирали, ранили ноги — і тут же, під ногами, знаходили і ліки: прикладали листок подорожника до стопи чи натирали рану соком.
Людям подорожники давно впали у вічі — бо ж бачили їх щодня, куди б не йшли. І росте їх по світу десь 200 видів. Але нас зараз цікавлять лише ті, що лікують. У фітотерапії найчастіше використовують подорожник великий (Plantago major), ланцетолистий (P. lanceolata), овальний (P. ovata). Інколи використовують середній (P. media). У Південній Європі зустрічається подорожник афрський (P. afra), який колись називали блошиним.
Великий і ланцетолистний подорожники легко відрізнити за формою листя (широкого або ланцетного), за довжиною (5-15 см чи 2-4 см) та за формою суцвіть: циліндричною чи яйцеподібною.
Подорожник середній листки має округлі, але не такі великі, як у великого, більш довгасті і зі звуженим кінчиком листка. Суцвіття 2-8 см завдовжки. Має легку відхаркувальну і протизапальну дію.
Подорожник пісковий (P. indica) в Україні зростає на пісках, уздовж доріг, на засмічених місцях на Поліссі, в лісостепових і степових районах, у Криму. Зовні дуже відрізняється від вже згаданих видів. Це опушена рослина, заввишки до 30 см. На прямому розгалуженому стеблі густо сидять довгі листочки: 2-8 см завдовжки і 3-5 мм завширшки. Квітки зібрані на верхівці стебла у суцвіття-парасольки. Використовують його насіння, лушпиння, свіжий сік. Можна їсти молоде листя, сирим або приготованим.
Овальний подорожник зростає в Індії та інших східних країнах, де його культивують заради насіння та лушпиння — псиліуму. Psyllium означає блошина трава — за схожість насіння з блохами.
Насіння подорожників збирають в період дозрівання, коли нижні плоди уже дозріли, досушують, обмолочують і просівають. Листя збирають в пору цвітіння, сушать в тіні чи в сушарках при 50–60°С. У сухого листя черешок стає ламким. Листя застосовують і свіжим.
Зупинимось на трьох видах, у яких використовують лише листя або листя і насіння: ланцетолистому, середньому і великому. Заготовляють та використовують ці три наші найпоширеніші види однаково.
Подорожники багаті на різні біоактивні сполуки. Мукополісахариди, які утворюють слиз, пом’якшують та захищають слизові оболонки; розріджують мокротиння. У великому подорожнику їх найбільше, 20% від маси.
Флавоноїди, фенольні кислоти (лютеолін, кверцетин, апігенін; хлорогенова, розмаринова кислоти): антиоксидантна дія. Іридоїдні глікозиди (вербаскозид):протизапальна дія. Танини: зв’язують різні сполуки; антимікробна та кровоспинна дія. Амінокислоти, ліпіди, алантоїн: стимулюють регенерацію тканин. Наявні також маніт, сорбіт, стероїди, каротиноїди, вітаміни С і К, холін, сапоніни.
Завдяки слизу, алантоїну, антиоксидантам подорожники прискорюють загоєння ран, заспокоюють і відновлюють подразнену, чутливу, обвітрену або обпалену сонцем шкіру. Звідси і назви: (по)ранник, порізник. Алантоїн часто є у складі кремів і мазей для гоєння шкіри, попрілостей, сухості, лущення; у засобах від сонця, кремах після гоління. Так само діє і той лист подорожника, про який раніше навіть малі діти знали, що можна його прикласти до шкіри у «всіх випадках» — і коли коліно здереш, і коли вжалить оса. Листя треба трохи потерти або подрібнити на кашку і прикласти до ранивід подразнення, для зупинки крові чи зменшення запалення. Якщо запалення хронічне (акне тощо), то кашку треба накладати кілька днів підряд, закріплюючи її на шкірі, на 30–60 хв. двічі на день.Настої, відвари або сік подорожника також зменшують лущення шкіри голови, знімають свербіж та себорейний дерматит.
Ще в Античні часи та в Середньовіччі (навіть у п'єсі Шекспіра «Ромео і Джульєтта») подорожник прикладали до ран і запаленої шкіри. Давні лікарі Гален і Діоскорид перераховують безліч його застосувань: в разі злоякісних виразок, флюсу, гниття, дизентерії, кровотечі, епілепсії, астми; а корінь — за менструальних спазмів.
А нам і науці добре відома ще одна кваліфікація подорожників — порятунок дихальної системи в разі застуди, інфекції горла, бронхів, легень, астми, туберкульозу, коклюшу, пневмосклерозу, стоматиту. Відхаркувальна дія великого і ланцетолистого подорожників схожа за силою, а середнього — менша.Вони пом’якшують слизову оболонку завдяки слизу, розріджують і виводять мокроту, прискорюють відновлення слизової оболонки дихальних шляхів. Розріджувати мокроту і огортати слизову оболонку горла — важлива дія мукополісахаридів. Найбільше їх у складі великого подорожника. Натомість ланцентний має потужніші протизапальні і антиоксидантні властивості.
Відвар з листя подорожника або сік призначають і в разі гіпоацидного гастриту, виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки з нормальною і недостатньою кислотністю, гострого і хронічного коліту, ентериту, ентероколіту, хронічного нефриту. Вони мають протизапальну дію, стимулюють секрецію шлунка. Відвар, а особливо сік, який дають як гіркоту, мають жовчогінну дію. В поєднанні з антибіотиками і сульфаніламідами сік зі свіжої трави раніше застосовували в разі хронічної дизентерії. Ліки приймають як у період загострення (3–4 тижні), так і для профілактики.
У народній медицині відвар з листя подорожників раніше використовували дуже широко. Окрім згаданих випадків — у разі печії, відрижки, метеоризму, діареї, цинги, гарячки, геморою (як кровоспинний засіб), від запалення сечового міхура, раку шлунка і легень, злоякісних виразок шкіри.
Настій від кашлю і запалення горла
1–2 ч. л. сухого листя подорожника залити склянкою окропу, накрити, настоювати 5–15 хв., процідити, питипо склянці 2–3 рази на день (можна додати лимон).
Від астми, туберкульозу легень, плевриту, кашлю, коклюшу, хронічного запалення верхніх дихальних шляхів і бронхів застосовують міцніший настій: 1 ст. л. сухого листя залити 200 мл окропу в термосі, настоювати 1 год., процідити і пити по 1 ст. л. 3–4 рази на день за 20 хв. до їди чи при нападах кашлю.
Більш насичений засіб для лікування кашлю або для зовнішніх промивань отримують з відвару.
Відвар листя подорожника
1 ст. л. листя залити 250 мл холодної води, довести до кипіння, зменшити вогонь і кип’ятити 15–20 хв. Дати охолонути, процідити.
Промивати очі(обережно!) можна розведеним відваром або настоєм — обов’язково свіжим, стерильним, кімнатної температури.
До чаю з подорожника можна додати лимонну цедру або лимонний сік, корицю, кардамон, грушевий або яблучний сік.
Сік подорожника лікує рани, подразнені слизові та шкіру, гастрит. Для зберігання його можна консервувати або пастеризувати.Свіже листя добре промити, подрібнити блендером або на м’ясорубці, віджати сік.Приймати по 1 ст. л. 3 рази на день перед їдоюупродовж місяця.
Настоянка подорожника
Подрібнене свіже листя покласти в скляну банку, залити горілкою, щоб покрило листя, десь 1:4.Настоювати 7днів у темному прохолодному місці. Процідити.
Сік залити горілкою порівну, приймати по 10-30 крапель з водою1-2 рази на день. Зовні — настоянкою протирати шкіру чи робити компреси.
Сироп із подорожника гарно пом’якшує горло. Є кілька способів його приготування. 1 варіант: свіже подрібнене листя змішати з медом порівну, настояти кілька днів, вживати сироп по 1 ч. л. або 1 ст. л. 3–4 рази на день.2 варіант: свіже подрібнене листя змішати з цукром 1:1, настоювати2 місяці, пити по 1 ч. л. 3 рази на день. 3 варіант:порізати свіже листя, змішати з цукром чи медом 1:1, долити трохи води, тримати на слабкому вогні, доки суміш загусне, зберігати в стерильній банці в холоді, приймати по 1 ст. л. від кашлю.
Відвари чи сік з подорожника великого протипоказані людям з гастритом і виразковою хворобою шлунка за підвищеної кислотності, обережно приймати за схильності до тромбозу.
Наступного місяця розберемось, як і для чого приймати насіння подорожника.
