Мої ромашкові літа
А мої ромашки з Придесення,
Де Крехаїв і дитинства слід,
Мов землі і сонця одкровення,
Мов найперший — букваревий світ.
Неповторна книга і надія,
Що благала: швидше прочитай!..
Так, не вічно, любко, золотіє
Твій ромашковий та житній край.
Я ж тоді не знала, що ромашка –
То моя лугівочка-сестра,
Що до неї поспіша мурашка,
Як Десна до рідного Дніпра.
І тепер, коли іду лугами –
У свої ромашкові літа,
Чую Землю босими ногами,
Чую — сонце сходить на вуста.
Зі збірки «Покоси», 2003 р.
