ПІЗНЬОЦВІТ

Практично ніби ніхто і не помічав, коли рослина цвіла. А плід, як знаємо, може з’являтися лише після цвітіння. В червні та липні плід буріє і розкидає своє насіння. Після того листя відмирає. І якщо прийти у серпні-вересні на те місце, де ріс пізньоцвіт осінній, то знайти слідів цієї рослини неможливо. Однак пізньої осені, у жовтні вся ця місцина вкривається красивими рожево-ліловими квітами без листя і стебла. Але тільки починаються заморозки, квіти гинуть, не встигаючи дати насіння. Та якщо глибоко розкопати землю, то можна побачити соковиті клубні цибулинки з багаточисельними тонкими корінцями, покритими темно-бурими оболонками.

З медичною метою заготовляють цибулини рослини. Їх викопують разом із корінням дуже обережно, щоб не було ушкодження. Адже існує повір’я, що з ушкодженої цибулини зникне вся її цілюща сила і водночас ушкоджена сировина не зможе довго зберігатися. Отже, клубні обчищають від землі, підсушують, розкладають тонким шаром в тіні, або в добре провітреному приміщенні. Вся рослина отруйна, тому під час заготовок потрібно дотримуватися обережності. З метою збереження природних заростей пізньоцвіту варто залишати не менше 3-5- квітучих рослин на 100 метрах і наступні заготовки проводити  на цьому місці не раніше, як за п’ять років.

Цибулинка пізньоцвіту мастить алкалоїди, зокрема, і колхіцин та колхамін, які діють майже однаково. Але один із них – колхамін – менше отруйний. Утім більш отруйний колхіцин має властивість розділення клітин. Тому його застосовують у лікування раку шкіри ( перша-друга стадія), також раку стравоходу і високо розташованого раку шлунку, які не підлягають хірургічному лікуванню.

Пізньоцвіт належить до числа найдавніших лікарських рослин. Відомості про нього можна знайти в письмових джерелах стародавнього Єгипту, Індії, Греції.

Хоча і середньовіччі в Європі настої насіння і цибулини пізньоцвіту застосовували в якості  лікарського засобу від подагри, ревматизму, невралгії, і як сечогінний засіб.

На початку 17 століття пізньоцвіт уперше внесли у першу британську фармакопею.

Ми і надалі будемо продовжувати наші розповіді про небезпечні отруйні рослини. Тож, слідкуйте…