Марновірство про цвіт папороті прекрасне: є в ньому надія, романтизм і мрійливість. Знали, що папороть не квітне, але впускали у своє життя цю лісову казку. Нагородою була не квітка, яку ніхто не знаходив, але участь у цій містичній грі. Знайдений в ніч на Івана Купала (це ніч з 23 на 24 червня) цвіт мав би давати людині здатність ставати невидимою, читати чужі думки, розуміти мову тварин, знаходити скарби, захищав би її від примх долі. А дівчата під час свят натиралися листям папороті, сподіваючись привабити вподобаного парубка.
Це був лише один елемент свята на честь літнього сонцестояння, яке пов’язували з родючістю (ця астрономічна подія 2025 року відбудеться 21 червня о 5.41 за київським часом). Люди не спали всю ніч, аби побачити як оживають та розмовляють між собою лісові струмочки та рослинки. Вірили, що вода і кожне зело сповнюються цілющою силою, тому ходили босоніж по росі та збирали лікарські рослини.
Недарма ще в часи, коли наші пращури вірили в святість природи, склали пісню:
Зійди, сонечко, на Івана,
Стогни, земля, під Купалом!
Ой ти, наше дитя,
Прийми нас під своє накриття!
А от про яку саме папороть склали легенду, нині вже не встановити. Може саме про щитник чоловічий, або чоловічу папороть (Dryopteris filix-mas), яка у нас є найпоширенішою. Вона схожа на жіночу папороть (Athyrium filix-femina), але у жіночої листя світліше та дрібніше зазубрене.
Практичне використання папороті значно прозаїчніше, ніж пошук скарбів чи кохання: тисячі років кореневище використовують як засіб від глистів у вигляді відвару, порошку або екстракту. Ним виводять бичачих, свинячих і карликових ціп’яків у людини та тварин.
Кореневища щитника входять до фармакопей багатьох країн та Міжнародної фармакопеї. Фінська назва цієї папороті kivikkoalvejuuri містить корінь alve — це стара назва ціп’яків. А одна з українських назв — глистник. У нас раніше випускали «Філіксан» — таблетки з сухого екстракту чи густий екстракт.
Діючі речовини папороті (похідні філіксової кислоти) паралізують м’язи стрічкових червів, через що вони не можуть втриматися на стінці кишечника і виходять з калом. Люди менш чутливі до цих отрут, але через деякий час після прийому вони починають діяти і на людину.
Якщо переборщити з ліками, настає отруєння з болем у шлунку, запамороченням, блювотою, задишкою; можуть посиніти слизові, під очима з’являються жовті плями, є ризик сліпоти, паралічу дихання або кровообігу. Без медичної допомоги людина навіть може померти. 25 г кореневища смертельні для овець, 100 г — для корови.
Отруєння відбувається майже виключно через передозування або через поспішне повторне лікування, тому лікуватись два рази поспіль не можна.
За 2-3 дні до лікування їжа має бути легкою, з малою кількістю жирів. Напередодні на вечерю можна лише чай або каву з сухарями; на ніч вживають проносну сіль (30 г), вранці роблять клізму і через пів години приймають натщесерце пілюлі екстракту кореня: по одній кожні 15-20 хв.
Цестоди зазвичай не гинуть від папороті і якщо вони залишаться в кишечнику, то з часом знову можуть причепитися до його стінок. Тому через З0 хв. після останньої порції ліків, щоб очистити кишківник від глистів і від отрут папороті, знову дають сольовий проносний засіб (30 г), але не рицинову олію, яка протипоказана. Якщо не буде випорожнення через 3 години або паразит вийде без головки, то треба ще 1-3 рази поставити теплу клізму.
Готовий екстракт щитника зараз не купити. Його можна замінити — відваром кореня (10 г на 200 мл води), згущеним до половини. Вживати по 1 ч. л. з медом кожні 10-15 хв. Дітям цей відвар треба давати у дозуванні відповідного до того, скільки їм років. Відвар можна також розділити на 10 порцій, замісити з борошном і вживати так само, як відвар, запиваючи водою або 1% розчином соди.
До складу фітокомпозиції «Зеленої планети Земної» ГЕЛЬМІН також входить щитник. Його доза, хоча й дуже маленька, втім, допомагає позбавитись від усіх стьожкових паразитів.
Застереження до лікування папороттю це серцева недостатність, хвора печінка чи нирки, виразкова хвороба, гострі шлунково-кишкові чи гарячкові захворювання, недокрів’я, активний туберкульоз. Вагітним, сильно виснаженим людям, дітям до 2 років лікуватись папороттю не можна!
Попри отруйність молоді пагони після приготування подекуди їдять, наприклад, у Боснії чи Квебеку; в Пакистані це традиційна їжа, яка дає мінерали і вітаміни, азот, жири і білок. Під час голоду в XVIIст. в Європі кореневище додавали в хліб: воно містить крохмаль, олію та цукри, тому є поживним та ще солодкуватим на смак. В Норвегії до 1950 років кореневища збирали на корм худобі, а подрібнене сухе кореневище давали проти глистів.
Екстракт або відвар листя завдяки кверцетину є протизапальним, має антибактеріальну, антивірусну і антигрибкову активність, а ще знімає біль. Водні засоби використовують зовні для лікування ревматоїдного артриту, подагри, ран і виразок, дерматитів, невралгії.
Листя кладуть у подушки в разі гіпертиреозу. Раніше ним набивали матраци і подушки для гарного запаху і щоб не заводились блохи; ставили букети з листя, щоб відлякувати мух. Екстракт з осіннього листя стимулює розмноження дріжджів на їх виробництві.А у відварі коренів раніше фарбували тканину у кольори від золотисто-коричневого до темно-сірого.
Кореневища найкраще збирати після відмирання листя (вересень — жовтень) або навесні (квітень). Зі свіжих кореневищ роблять екстракт або сушать: великі розрізають вздовж і впоперек, короткі тільки впоперек, прив’ялюють на повітрі, потім сушать за температури 35-40°C.
Назбирайте листя папороті — для приємного сну із запахом лісу. А може на Івана Купала вам пощастить знайти і містичну квітку!
