Вербові ліки

Верби настільки чудові, що розповідати про них можна не тільки кожної весни й кожної Вербної неділі, а й цілий рік. А з огляду на те, скільки пісень склав український народ про це священне дерево, і собі заспівати хочеться.

Та й справді, в якого дерева є таке величне духовне свято! І верба цілком гідна того, щоби щороку ми святили її гілочки й тримали їх в оселі як потужний оберег, бо свячена верба оберігає від біди, нещастя і злих духів.

Своє особисте свято — Вербну неділю — верба заслужила не тільки красою і життєвою стійкістю, а й тією великою допомогою людям, яку вона надавала упродовж віків. Як цілюща рослина верба просто неперевершена! Немає, мабуть, жодної хвороби в людини чи тварини, з якою б вона не змогла зарадити.

Навесні, щойно почався сокорух, травознаї збирають кору з молодих 3–4-річних гілочок. Сушать на відкритому повітрі або в приміщенні, яке добре провітрюється. Та якщо ви цього зробити не встигли, беріть для лікування найтонші, торішні, гілочки. Вони легко ламаються, але дуже багато їх не треба, бо ж верба завжди поруч.

В Україні росте багато видів верби. Кожен із них чимось вирізняється з-поміж інших, але вся родина вербових загалом дуже талановита в лікуванні й профілактиці різних захворювань. Тож отримаєте результат, яку б вербу ви не взяли. Але найчастіше звертаємось до верби білої.

Її кора є офіцинальною в Німеччині, Франції, Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині, Румунії. Зокрема Німеччина випускає чай від бронхіту та чай для сечового міхура і нирок, Нідерланди — засіб від ревматизму, Польща — збір від застуди, Канада — ліки для сечовивідних шляхів, Франція — дезодорант для ніг і краплі для травлення тощо.

В корі цього дерева визначили фенологлікозиди (саліцин, фрагілін, салікортин), катехіни, антоціани, лейкоантоціани, дубильні речовини (близько 9%), лігнін, вуглеводи (11% пектинових речовини, арабіногалактани, галактоглюкоманан, глюкоманан), лінолеву й ліноленову жирні кислоти.

Нагадаємо, що саме з кори верби білої понад 130 років тому було отримано саліцилову кислоту. На її основі співробітник фармацевтичної фірми «Байєр» Фелікс Гофман у жовтні 1887 р. синтезував ацетиловий ефір саліцилової кислоти (аспірин).

В Україні вербу застосовує лише традиційна медицина. Народні лікарі, ще задовго до того, як вчені заснували біохімію, користались подрібненою вербовою корою: 1 ст. л. заливали склянкою окропу, тримали на водяній бані в закритому посуді 30 хв., проціджували — і ліки готові. Їх приймали по 1 ст. л. 3-4 рази на день за 20-30 хв. до вживання їжі.

Завдяки в’яжучій дії відвар може стати дієвим порятунком від діареї, дизентерії, гастриту, коліту. Кровоспинні властивості помічні в разі внутрішніх кровотеч (шлункових, кишкових, маткових тощо). Знеболюючі та заспокійливі — стануть у нагоді від головного болю, невралгії, неврозу. На бактерицидну, жарознижувальну, протизапальну, діуретичну дію сподіваємось, коли потрібна допомога від застуди, малярії, ревматизму, гінекологічних, інфекційних хвороб, жовтяниці, подагри, запалення сечовивідних шляхів. Верба також зарадить в разі хвороб селезінки і печінки (коли ці органі перевантажені великими дозами токсинів), виганяє гельмінтів, відновлює еластичність стінок і циркуляцію крові як по великих судинах, так і капілярах.

Є чимало способів зовнішнього застосування відвару. Наприклад як полоскання для роту у випадку стоматиту, гінгівіту, пародонтозу, ангіни, запальних процесів ротової порожнини і горла. З відвару роблять ножні ванни при гіпергідрозі, флебіті, варикозному розширенні вен, слабкості м’язів ніг після тяжкої хвороби; ним обмивають рани і виразки. Порошком із кори спиняють кровотечі і гоять рани.

Пам’ятаю, як любили в дитинстві білі котики на червоній лозі! Та гілочки без потреби не ламали, ковтали котики просто з кущів. Вірили, що це допоможе жити довго і бути здоровими, не захворіти на жодну хворобу.

Ця червона лоза називається шелюга, або верба гостролиста.

Вона утворює цілі зарості по всій території України, полюбляє піщані ґрунти та річища. Кора містить багато фенольних сполук (зокрема пірокатехін, саліциловий спирт,  кумарову, кавову, ферулову, саліцилову, бузкову кислоти, саліцин), флавоноїди, дубильні речовини (12,5%). Відварами кори добре полоскати запалені слизові оболонки ротової порожнини. Настій листя є протизапальним засобом.

Темно-пурпурові пагони має і вербапурпурова, в народі відома якчервона, багряна, або жовтолозник. В українській народній медицині її використовують подібно до верби ламкої, у корейській — відваром кори припиняють судоми, а примочками з відвару коренів лікують геморой.

Верба козяча, або ж верболоз, вирізняється товстими й розлогими сірими чи бурими гілками з великими голими бруньками. Цвіте у березні–квітні до появи листя. Росте по всій території України в широколистяних та змішаних лісах. Крім фенольних сполук, флавоноїдів, дубильних речовин кора містить стероїди, алкалоїди, вітамін С.

У народній медицині кора верби козячої слугує замінником хініну, одним із складників жарознижувального чаю. Її настій використовують від кашлю, мігрені, лихоманки. Відвар є жарознижувальним, знеболювальним, протизапальним, антибактеріальним, гемостатичним, заспокійливим, в’яжучим, протицинготним, антигельмінтним засобом. Зовнішньо використовують для полоскань, при гіпергідрозі, фурункулах і виразках, зупиняють поверхневі кровотечі. Чоловічими суцвіттями лікують функціональні порушення серцево-судинної системи, тахікардію, ангіоспастичний біль.

Для верби козячої (а також ламкої та попелястої) характерним є утворення галів, які містять до 50,26% таніну.

Верба ламка —дерево заввишки 10 м із блискучою сірою корою, яке росте на берегах річок, вологих луках та лісах. Стара кора легко знімається цілими шарами. Відвар і порошок кори цієї верби застосовують як в’яжучий, гемостатичний, дезінфекційний, діуретичний, жарознижувальний, антигельмінтний засіб, лікують менорагії та ентерити. Роблять ванни від варикозного розширення вен, миють голову від лупи й полисіння. Зовнішньо призначають від виразок і фурункулів, запалення слизових оболонок. Настоєм суцвіть лікують нефрити.

Ці та інші верби завжди готові прийти на допомогу людині. І нам слід їх шанувати, цінувати, садити біля водойм. А придивіться, як верби квітують! В березні-квітні серед ще сірих сумних дерев вони утворюють острівці радості та надії. Туди злітаються ранні комахи, джмелі та бджілки, там голосніше співають птахи. Голе після зими гілля з кожною сонячною годиною ніби загортається в нові й нові напівпрозорі шати. Легкі зеленкуваті, золотаві, білуваті хмаринки стають виразнішими і яскравішими. Природа невтомно домальовує свою весняну акварель!