Немає Трійці без любистку —
Того, що мудрі матері
Кладуть дитині у колиску,
Мов ніжні пахощі зорі.
Немає Трійці без клечання,
Як і домівки — без тепла...
То літо Божого вінчання,
Де ревно трудиться бджола.
Це ж ти, Зелене моє свято,
І день — від сонця золотий,
Коли так вільно, так крилато
Спустивсь на землю Дух святий.
Він зцілює гріховні душі
Досвітнім зором Божества.
Де і найтяжчий камінь зрушить
Маленька свічечка-трава.
І небом спалахне фіалка —
Триколір Трійці і землі.
Я поруч з нею, адже змалку
Ми тут купалися в теплі.
І вже довіку нерозлучні,
Як Бог-Отець, Бог-Син і Дух,
МиТрійці зоряної учні —
З любистком, що росте навкруг.
Тож я з Трійці виросла,
із Трійці —
Там, де клечалась наша хата.
І, скупана у материнці,
Просила я у Бога-Трійці —
Трийзілля на Зелені свята.
То наша доля триєдина —
Бога-Отця, і Сина, й Духа,
А з ними матір-Україна,
Де я — калина і Людина,
І світ, що пісню нашу слухав.
Я Трійцю змалечку любила,
Її триколірну фіалку.
Тоді вона взяла на крила,
Щоб людям душу я відкрила
І всіх людей любила палко.
Із святом — любі мої, дорогі мої! Із нашим Зеленим Святом Божого літа!
